Вирішив я одного разу поїхати до батьківської хати в рідне село, давно там не був, а скоро мала прийти зима, слід було підготувати будинок, на клaдовище до пoкійних сходити, бо наступного разу вдасться лише навесні їх відвідати. Дружина поїхати не змогла, в неї голова заболіла, тому я вирішив дати оголошення в інтернеті, щоб знайти собі компаньйона, бо дорога досить довга, самому буде сумно, ще й їхати не до живих, а до мeртвих. На оголошення відкликнувся чоловік середніх років, домовились про зустріч, а наступного дня вже виїхали в дорогу.
Спочатку їхали у повній тиші, потім увімкнули музику, і про неї почали говорити. А далі вже слово за слово, зацепились, і в якийсь момент він мені почав розповідати свою історію, а я уважно слухати. Дуже люблю дізнаватись різні історії незнайомих людей, здається, що з них можна отримати якісь важливі уроки. Ось і в цей раз урок я отримав.
Народився цей чоловік у незаможній сім’ї, мати рано пoмерла, тому все його та брата виховання взяла на себе бабуся. Батько багато працював, ще й зловживaв алкоголем, тому на синів особливо уваги не звертав. Коли ж Анатолій познайомився зі своє майбутньою дружиною і привів її додому на знайомство, батько навіть говорити з нею не став. Лише дізнався від бабусі, що у дівчини вже є дитина, що, до речі, його сина зовсім не турбувало, сказав, що місця цій дівчині у його домі не буде.
Однак, вони все одно одружились, за місцем роботи отримали квартиру, справили весілля, батькові теж запрошення відправили, однак той не поїхав і ні слова не переказав. Образливо було сидіти з двома родичами, коли зі сторони нареченої їх під двадцять було, але тоді Анатолій був щасливий та закоханий, тож його це мало турбувало. Та і з батьком вони все життя жили як чужі люди, тому його думка мало турбувала.
До бабусі ж молоде подружжя навідувалось часто, особливо, коли народилась дівчинка. Тоді і батько включився, на подив, грався з онукою, забавлявся, просив привозити частіше. Ганна проти була, не хотіла ні доньку, ні старшого сина туда возити, але все ж слухалась чоловіка. На малого Петруся дід взагалі уваги не звертав, інколи гримав на нього, від Марійки ж не відходив. Дружину це ображало, та вона мовчала, бо псувати стосунки з тестем ще більше зовсім не хотілось.
І Анатолій інколи намагався з батьком поговорити, попросити його погратись з малим теж, бо він теж його син, але той відмахувався, казав, що той йому не рідний онук, нехай з гулящою матір’ю грається. Це була їхня остання крапля, батько і син сильно посварились, і більше подружжя дітей туди не привозило, і Ганна теж їздити відмовлялась. Лише Анатолій інколи до бабці заглядав, а коли тій вже зовсім погано стало, забрав до себе в місто, щоб покласти у лікарню.
Через півроку бабця померла, залишився батько в хаті сам, бо молодший син поїхав навчатись в колледж у сусідньому райцентрі, стало йому, напевно, сумно та нудно, ось він і поча телефонувати кожен день до дітей, просити пробачення, щоб онуків обох привозили. Але тоді вони ще були на нього ображені, тому відмовили. Дружині було боляче за сина, бо той постійно питав, чого дід його так не любить, а Анатолій сильно цінував її, тому довелось розриватись між дружиною та батьком. Обрав дружину, та зовсім скоро про це пожалкував.
Батько помер через три місяці, так і не отримавши пробачення від дітей та зустрічі з онуками. Минуло вже п’ять років, а Анатолій так і не зміг себе пробачити, ось і вирішив з’їздити у рідне село, що якраз у мене за маршрутом було.
Коли ми попрощались, я відразу зателефонував дружині та запропонував поїхати до її батьків разом з онуками на вихідних. Та посміялась та погодилась, а я продовжив свій шлях.
