Я мама і маю трирічну донечку. Ми дуже любимо проводити час разом, а ще більше гуляти на вулиці. Коли проводимо час на свіжому повітрі, то: граємо м’ячем, стрибаємо, збираємо листочки для створення аплікацій, але найбільше Ані до вподоби годувати голубів і качок. У нас біля озера є місце, куди ми щоразу приходимо і роздроблюємо шматки хліба, а до нас з усіх усюд злітаються голуби: їх десятки, але ні навіть сотні прилітають, щоб поїсти.
І тут у моїй пам’яті завжди постає мій старенький дідусь, якого уже давно з нами нема. Він мене ще маленькою дівчинкою вчив не викидати жодної крихти, а якщо впаде додолу, то обов’язково підняти. Я чемно слухалась і робила, як мені казали старші, та не розуміла чому. Уже у дорослому житті дізналася чому дідусь так бережно ставився до хліба.
Сім’я мого дідуся пережила найважчі часи – голодомор. Вижили не усі члени сім’ї. Старенький зі сльозами на очах розповідав, як вона одну буханку хліба ділили на кілька тижнів для п’яти членів сім’ї.
Я тепер теж вчу свою Аню, що хліб – це святе. Його потрібно шанувати, а не кидати на землю. А хліб, який ми уже не будемо їсти віддавати птахам, бо й вони хочуть харчуватися. Коли Аня підросте – я неодмінно розповім про її прадідуся та його історію.
