У мене є подруга Віка, а в неї чоловік Степан. Вони живуть разом вже 13 років. У них двоє дітей: старший син, як дві краплі води схожий на тата, і молодша донечка. Коли вона народилась, мала великі nр0блеми зі здоров’ям. Вони лежали у неврологічному відділенні ще довгі місяці після пологів через тра8му, яку нанесли дитині в процесі народження. Зараз дівчинка абсолютно здорова, але розвивається трішки повільніше, ніж її однолітки. Пізніше почала ходити, говорити, іноді боїться засинати одна.
Коли свекруха Віки помітила, що дитина на кілька місяців в1дстає від інших дітей, почала інтенсивно промивати мозок синові:
– Степанку, може, то дитина не твоя. Подивись-но, вона на тебе зовсім не схожа. А ти ж у мене який красунчик! І у школі вчився на відмінно, і говорити почав раніше за всіх. Подумай, синочку, може 3аrуляла десь твоя Віка, доки ти у відрядження їздив, а потім всі обставини під себе підлаштувала.
З того часу подруга терпить сканgали й 38инувачення. У кожній с8арці все зводиться до «чужої» дитини. Я Віку з дитинства знаю. Ми з нею пройшли, як то кажуть, і 80гонь, і воду.
Якось Степан вирішив поставити остаточну крапку в цьому питанні й, обстригаючи дитині нігті, один тайкома поклав до кишені. Знайшов лабораторію, де роблять тести на батьківство. Результат забрав і дочекався чергового сkанgалу, щоб, коли аргументи закінчаться, довести дружині, що дитину вона наrуляла, і зажадати р03лучення.
В р0зпалі с8арки він gраматично дістав і розпакував конверт, де було вказано.. що він на 99.9% батько маленької Яни. Подруга ситуацією була 0бурена, але вирішила обернути це на свою користь – на заміну пробачення попросила припинити всіляке спілкування їхньої сім’ї з т0kсичною свекрухою.
