Я виростила двох дітей сама, без чоловіка, адже він покинув мене, коло наймолодшій було всього два роки. Микола вирішив, що я занадто важка людина і жити він зі мною не може – знайшов собі Оксану, «сіру мишку», яка догоджала йому у всьому. Так, може я не надто спокійна та стримана, але я вважаю, що у сім’ї повинна керувати жінка, а чоловік її слухати – так було заведено у мене вдома, так я намагалась вчити своїх дітей.
І, якщо старші доньки мене послухали – їх чоловіки дуже спокійні та тихі, завжди прислухаються до дружин та й мою думку цінують, то з «наймолодшим» зятем справи не такі. Віктор з першого дня показав свій характер – він не слухав, що я йому говорила, вважаючи, що він сам має вирішувати що та як має бути у нього в сім’ї.
Якщо я радила як змінити меблі, що краще готувати, куди краще поїхати та на що відкладати гроші – зять завжди сперечався і казав, щоб я не пхала свого носа. Мені це не подобалось – я все таки старша і маю більший життєвий досвід, тому варто прислухатись, що я кажу. Та все було марно – всі наші розмови закінчувались сперечанням та сварками. Алла, моя наймолодша донька ,просто мовчки спостерігала за всім цим і не намагалась якось владнати конфлікти. Я ж була переконана, що моя кровинка підтримає мене – матір, яка віддала всі сили на її виховання.
Коли в них народилась донька, то я часто приїжджала допомагати Аллі – посидіти з дитиною чи прибрати. Все було добре. Майже все – донька ніяк не хотіла слухати мене, бо переконувала, що вона радиться з педіатром, а не користується «бабусиними рецептами». Мене це образило – то я якось виховала її по тих рецептах, а тепер якась лікарка знає краще за мене, жінку, яка винянчила трьох доньок та шестеро онуків. Мені це дуже не сподобалось і я почала сперечатись з донькою. В цей момент додому повернувся зять та одразу почав на мене кричати:
– Ніна Миколаївна, я б попросив вас поводитись інакше. Ви занадто намагаєтесь керувати життям своєї доньки. Ми вже дорослі й самі розберемось що і як нам робити.
– То я, значить, дурніша за вас? Я у свої 60 не знаю, як то варто виховувати дітей?
Наша сварка переросла в крики та звинувачення і Віктор просто «попросив» мене покинути його дім тане приходити без запрошення. Я розплакалась та мовчки пішла геть – такої зневаги я ще ніколи не відчувала. Моя власна дитина вигнала мене зі свого дому через якогось Вітю.
Коли я двома заспокоїлась і обдумала все, то зрозуміла – зять не той, хто потрібен моїй доньці. Я чекала, що вона зателефонує мені, щоб вибачитись і я все їй поясню. Алла моя дитина і вона повинна послухатись ,якщо вона мене любить і поважає. Якось самі виховаємо дитину.
Та пройшов день, другий, тиждень, а донька так і не зателефонувала до мене – я ж не буду перша дзвонити, бо мене образили.
Тепер через непорядного зятя я можу втратити доньку. І за що мені таке?
