Мої батьки одружились в досить юному віці – обом було трохи більше 18. І, як не дивно, грошей їм не уже й вистачало.
Мама пішла вчитись до університету, а батько перебивався з роботи на роботу – завжди намагався заробити, щоб жити краще. Через два роки у них народилась я – бажана та улюблена донька. І батько, і мати мене просто обожнювали й завжди робили все, що могли для мене – купували гарний одяг, іграшки, смаколики та возили на відпочинок. Допомоги від батьків вони не отримували, адже пішли проти їх волі й одружились. Та вони не надто тим переймались – вони підтримували одне одного завжди і у всьому. Єдине, що їй постійно турбувало – вони не мали власного житла і постійно орендували його.
І це було справді важко як фінансово, так і морально. Постійно не надто малу частину доходів потрібно було віддавати іншим людям та й траплялось так, що тільки ми звикли до нового житла – потрібно з’їжджати. Причин багато – щось не сподобалось орендодавцю, або ж він просто вирішив продати квартиру чи впустити туди жити свого родича.
І от мої батьки вже майже 15 років разом, а власної оселі так і не набули. Вони намагаються змінити ситуацію, але це все не так просто. От батько й вирішив позичити грошей та розпочати власну справу – відкрити невеличку столярню. Адже в нього дуже вмілі руки і він чудово робить меблі, щоправда, завжди працював на когось. Тепер вирішив ризикнути – іншого виходу він не міг знайти. Мама, звісно ж, підтримала його в усіх його починаннях.
І от батько взявся до діла – спочатку знайшов собі помічника і вони почали з малого. Тата часто до пізна не було вдома – багато замовлень. Він постійно приходив втомленим і все частіше спілкування батьків зійшло на стандартні фрази: «Як справи?», «Коли будеш?», «Не вийде відпочити з вами на вихідних» і т.д. Мої батьки віддалялись одне від одного.
За рік батько почав краще заробляти, розширив штат, але всерівно приходив пізно й часто ми не бачили його на вихідних. Мама почала переживати, але боялась сказати про те, що в її думках. Вона вирішила, що у тата з’явилась інша жінка. Це страшенно її мучило і вона не знала де себе подіти. Я бачила її страждання і розуміла – вона боїться втратити чоловіка, але й терпіти зради вона більше не хотіла. Кожного разу, як тільки вона хотіла поговорити – тато тікав на роботу, казав, що все іншим разом, бо в нього немає зараз часу на зайві розмови.
Я так зрозуміла, що мама вже думками готувалась до розлучення. І от взяла всі сили у руки й таки примусила тата поговорити з нею.
– Сергію, ну я ж бачу, що щось не так. Ти постійно пропадаєш, рідко буваєш вдома. Заробляти почав більше, але працюєш так само. Ти знайшов робітників, але й далі ми тебе майже не бачимо. Я починаю підозрювати, що ти просто закохався в іншу жінку. Розумію – в житті буває всяке, але краще скажи це мені й ми спокійно все обговоримо, – сумно почала мати.
Ви б бачили тоді обличчя мого тата – це суміш бордового, білого та рожевого кольорів. Він просто розлютився і почав говорити на підвищених тонах:
– То ти такої думки про мене? Після стількох років спільного життя? Ти справді думала, що я можу тобі зрадити? Ще й так підло?
– Коханий, я не хотіла тебе образити. Я ж розумію, що всяке можливе.
– Знаєш що, ти сама винна. Я хотів зробити сюрприз, але тепер його не буде.
Батько дістав ключі з кишені та кинув на стіл:
– От. Це ключі від нашої квартири. Я хотів показати вам її тоді, коли все буде готове. І мені мало що залишалось – якийсь місяць і ремонт був би завершений. Але ж ні – ти вигадала собі історію про коханку і тепер всі мої намагання вас здивувати – марні.
Мама замовкла і почала плакати від щастя – чи то через те, що дізналась про вірність тата, чи через власне житло. Думаю два варіанти одночасно. Тато підійшов і обняв її, а до них, зі своєї кімнати, де я все чула, вибігла я. Щастю не було меж – я буду мати власну кімнату і мої батьки не розлучаються. Шкода, що ми дізнались все так.
За два місяці ми переїхали до власної квартири – великої, просторої тау центральній частині міста. Тато тепер може частіше проводити свій час з нами. А що нам ще треба?
