Старенька жила сама, адже чоловіка давно поховала, а єдиний син поїхав жити до іншого міста й забув про матір. Точніше не хотів згадувати, а все через невістку, яка страшенно не любила Ольгу Петрівну – а чому жінка й сама не знала. Вона ніколи не конфліктувала з дружиною сина, так, інколи просила про допомогу Миколу й то коли справді треба було – не вистачало пенсії на їжу чи на комуналку. Син допомагав без особливого бажання – Іра вже добре промила йому мозок, що він й сам злився на матір. І от коли він отримав роботу в іншому місті, то тільки зрадів – тепер і грошей більше, і матір з постійними проханнями відстане.
Якщо спочатку не так часто присилав трохи грошей, то потім взагалі забув – навіть не цікавиться як мати живе. Не розуміє Ольга Петрівна що зробила не так – вона намагалась виховувати сина розумною та хорошою людиною. Що ж пішло не так? Ще з малих років син батькам добряче нерви псував – то вкраде щось у магазині, то познущається з дворового собаки, то поб’ється з однокласниками. Мати все намагалась налагодити конфлікт, пояснювала сину, просила, але нічого не діяло – Микола був некерований. Жінка надіялась як підросте – порозумнішає. Воно ніби так і сталось, але тут на горизонті появилась Ірина й син забув про все, що обіцяв матері. Жінка й раділа, що її Коля одружиться, внуків народить, але добрих стосунків з сином та невісткою не вдалось налагодити. Все йшло тяжко і через силу – жінка й зневірилась. Вирішила доживати тихо та мирно у себе вдома.
То ж тяжко, але давала собі ради сама – трохи прибере, їсти купить щось дешевше. Економила вона на всьому, що могла – пенсію мала не надто велику, а після сімдесяти вже й підробляти не могла – здоров’я не дозволяло. Так і жила.
Часто Ольга Петрівна любила прогулюватись парком – посидить на лавочці, поспостерігає за щасливими сім’ями й на душі сумно стає, що вона одна віку доживає.
Якось, після такої прогулянки, вирішила жінка купити собі їжі додому – зайшла у супермаркет, набрала круп, консерви й тут помітила у вітрині тістечка. Вони виглядали так апетитно, що пані Ольга вирішила взяти собі одненьке – на пробу. Доведеться потім відмовитись від хліба, але хоч якось настрій підніметься.
Та на касі їй не вистачило грошей, вона розгубилась й попросила забрати тістечк:
– Жінко, ви перше його виносили у візочку, от помнули, а тепер не берете?, – злісно сказала касирка.
– Я не спеціально, вибачте.
– Ходять тут всякі жебраки, вимацують продукти, а ми, нормальні люди, маємо потім те купувати, – сказав чоловік у черзі.
Ольга Петрівна аж почервоніла від сорому, але сказати нічого не змогла й тут молода дівчина не витримала:
– Та як ви смієте так розмовляти з жінкою, вам не соромно? Дівчино, – звернулась вона до касирки, – я оплачу тістечко, хай бабуся візьме.
Старенька аж розплакалась і відійшла у бік. Дівчина підійшла до неї та запропонувала допомогу – відвела її додому, а по дорозі розговорились. Молоду рятівницю звуть Таня й вона живе не так далеко від Ольги Петрівни. З того часу дівчина заходила до бабусі у гості, щоб трохи розрадити та підняти настрій й завжди приносила до чаю саме такі тістечка, які вона купила старенькій у день знайомства.
