Думаю, ні для кого не буде здивуванням, що діти – віддзеркалення своїх батьків. Усі батьки мріють про ввічливих, слухняних та розумних дітей, щоб у них було щасливе, яскраве дитинство, однак це не завжди виходить так. А чому?
Нещодавно у моїй сім’ї відбулася дуже весела історія. Мій чоловік – голова сім’ї, напевно, як і у більшості українських домах. Тому діти завжди беруть приклад саме з нього. Миколу часто відправляють у довгострокові відрядження у різні куточки України, хоч ми й проживаємо у столиці. Так от, декілька місяців назад чоловік повернувся зі Львова, де прожив близько місяця.
Я ніколи не думала, що оточення може зробити такий вплив на людини, але за цей, не такий і довгий період, Микола увібрав у свій лексикон багато нових слів, які властиві лише тому регіону. Наприклад, відтепер їсти – це гамати, взуття – шкари, на старий одяг коханий почав казати «дрантивий», на калюжу «калабаня», а на вареники – пироги. Я так сміялася, коли вперше таке почула! Ви лише не ображайтеся, просто мені ніколи не доводилося чути таку інтерпретацію слів.
Наша 2-річна донечка вирішила бути, як татко. Звичайно, прагнення дитини наслідувати когось, доволі властиве явище. Однак вчора я отримала повідомлення від виховательки дитсадка, про те, що потрібно дитину вчити правильної української мови! Принаймні у стінах закладу. Напевно, вона просто не зрозуміла, що каже Соломійка, ось і злиться).
А ви колись чули такі слова?
