Коли я завагітніла навчаючись в університеті всі жаліли мене. Вони вважали, що дитина це страшний тягар для студентки. Тим більше я жила в гуртожитку, де і познайомилась з майбутнім чоловіком. Дізнавшись про вагітність він був схвильований, але пообіцяв, що ми справимось.
Вагітність я доносила живучи з одногрупниками. А коли прийшов час народжувати, ми переїхали в гуртожиток сімейного типу. У нас не було весілля, лиш тихе святкування розпису в колі друзів. Батьки жили в селі тому не могли фінансово допомогти. Спочатку, вони були сильно стурбовані тим, що через дитину не зможу закінчити виш. Але я була рішуче налаштована і вірила в себе як ніхто.
У нас народилась здорова донечка. Назвали її Лізою. Чоловік перевівся на нічну форму навчання, щоб сидіти з дитиною, поки я була на парах. Пізніше ми мінялись, а вночі він розвантажував посилки в порту, щоб заробити пару копійок. Так складаючи дві стипендії та гроші, зароблені чоловіком ми виживали. Батьки час від часу передавали сумки з овочами вирощеними біля хати, що дозволяло нам економити.
Не зважаючи на всі труднощі ми з чоловіком вчились досить добре. Настав час останньої сесії в університеті та отримання диплому. У нас обох випав екзамен на одну й ту ж годину. Лізу не було з ким залишити. Тому я ризикнула взяти її з собою. Поки у коридорі перед аудиторією студенти хвилюючись повторювали матеріал, Ліза намагалась говорити свої перші слова. На мене дивились, як на божевільну, але я не могла нічого вдіяти.
Настала моя черга відповідати. Іспит приймав декан мого факультету. Він був здивований побачити крім студентки, восьмимісячну дівчинку, яка хоче все взяти в ручку або засунути в ротик.
Я витягнула питання і почала відповідати, поки Ліза сміялась до декана. Він був зачарований крихіткою. В один момент вона не чітко сказала “ Рома”. З чого викладач почав теж сміятись, адже його звали Романом, так як мого чоловіка. Але викладач подумав, що донечка назвала саме його ім’я. Поставивши в залікову п’ятірку, декан побажав здоров’яка Лізі та сказав, що чекає її через сімнадцять років у них.
Таким чином крихітка допомогла здати мені останній іспит. Зараз вона сама задумується де їй вступати, цікаво чи згадає викладач її через стільки років?
