Мишко та Віра не знали, що таке справжнє дитинство – їм не пощастило з батьками

По сусідству зі мною живе сімейна пара, яка дуже любить випивати. Все б нічого, якби у них не підростало двійко маленьких діток – шестирічні двійнята Михайлик та Віра. Діти, на диво, були чемними, вихованими, слухняними, але заляканими і не дуже спілкувались з сусідами.

Я часто помічала, як вони двоє гуляють самі до пізньої ночі, поки їх батьки влаштовують чергові посиденьки з друзями. Мені ставало дітей дуже шкода, але вплинути на щось я не могла – сім’я була під наглядом соціальних служб та це нічого не давало.

Якось я спостерігала картину, як Віра кликала Михайлика зі словами:

– Міша, ану скоро ходи сюди – ти не поприбирав, а я не маю часу, бо готую вечерю. Зараз тато прийде і ми двоє получимо, як того разу.

Я не втрималась і звернулась до дівчинки:

– Вірунь, а чому це ти маєш готувати їсти, а твій брат прибирати?

– Це мої обов’язки, бо мама і тато працюють, щоб нас годувати і повинні їм дякувати і робити все, що вони скажуть. Це не обговорюється.

Хто тобі таке сказав?

– Це всі діти так роблять – мені мама сказала. Ви що, не знали?

Мені стало дуже боляче, коли я зрозуміла, що діти навіть не розуміють – так не повинно бути. Я намагалась поговорити з ними і пояснити все, але не встигла. На горизонті появилась їх «турботлива» матуся й забрала дітей додому.

Тепер я не знаю як мені вчинити у цій ситуації. Може ви порадите?

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Мишко та Віра не знали, що таке справжнє дитинство – їм не пощастило з батьками
Червоний камiнь
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.