«Мамо, я не маю жодного бажання годинами стояти коло плити, щоб нагодувати гостей» – сказала я свекрусі

Валентина Миколаївна, мама мого чоловіка, жінка ще старої «закалки». Вона свято вірить в те, що гостей потрібно зустрічати зі столом, який просто вгинається від різноманітності їжі. Жінка переконана, що так людина не тільки показує, що рада гостям, але й може показати що вона неабияка господиня. Я ж дотримуюсь іншої думки – краще менше, але смачніше, корисніше та вишуканіше. Не люблю я всі ці переїдання, коли вже нічого не лізе до рота, а гості їдять, бо ще багато чого не спробували. Не хочу, щоб посиденьки моїх гостей у мене вдома перетворились у марафон «хто більше з’їсть». Та й я дивлюсь по своїх подругах – вони такої ж думки.

 

Але ні свекруха, ні інші родичі не в захваті від мене. Якось Валентина Миколаївна та свекром приїхали у гості не самі, а з бабусею чоловіка, його тіткою та ще декількома родичами – ті хотіли подивитись на наш дім, який ми не так давно купили. Мене попередили за день до приїзду, щоб я встигла приготувати смаколиків.

 

Так от, я вирішила зробити як завжди – купила доброго вина, фрукти, невеличкий тортик, зробила сирну та м’ясну нарізку, легкий овочевий салат та замовила піцу. Як на мене, достатньо, щоб посидіти та поговорити – це ж не якесь святкування чи гостина. Бачили б ви обличчя моєї свекрухи, коли я накрила невеличкий стіл.

– Олю, і це все, що ти маєш? Я ж тебе попередила, що ми приїдемо,- розчаровано сказала свекруха.

– А що не так, мамо? Ніби всім вистачить перекусити. Смачно, ситно і досить вишукано – все як я люблю, – спокійним голос відповіла.

– Але ж ти могла приготувати нормальну їжу – де якісь салати, де голубці, та хоча б картопля з котлетами чи відбивними? Я вже не говорю, що можна було б постаратись і приготувати якийсь борщ, якісь закуски чи млинці з м’ясом. Тебе що мама не навчила правильно гостей зустрічати?

– А то ви прийшли подивитись дім чи наїдатись на рік вперед?

– Ой і невісточку послав мені Бог. Ну нічого, я тебе перевчу.

Я проігнорувала ці слова, бо не хотіла розпочинати конфлікт – нам ще спілкуватись все життя.

Пройшов місяць і все ніби забулось – принаймні я так думала. Але Валентина Миколаївна думала інакше.

У мого чоловіка якраз був День народження і у нас зібрались наші друзі, ми запросили і батьків – хотіли посидіти по-сімейному. Я приготувалась краще, ніж коли приїздили будинку – замовила декілька страв у ресторані, фінанси дозволяють.

Коли вже прийшло трохи гостей і я почала розкладати страви на стіл – приїхали мої свекри. І не з пустими руками, а з повними с3умками – свекруха наготувала багато страв. Але біда в тому, що вони були або жарені, або з майонезом, або надто жирні – ну не те, що я звикла їсти. Та й я взагалі господиня в домі я і вирішую що подавати своїм гостям.

Валентина Миколаївна почала розкладати тарілки, посуваючи те, що поставила на стіл я. Свекруха командувала, сварилась і казала, що зараз нагодує всіх смачною їжею, а не те, що я.

Мене це дістало і я не змовчала. Одразу пояснила їй хто є хто в цьому домі. Після цієї розмови свекри просто поїхали. Так, може я перегнула, але чому приходити в гості і командувати? Хто дав їй право?

Оцініть статтю
Червоний камiнь
«Мамо, я не маю жодного бажання годинами стояти коло плити, щоб нагодувати гостей» – сказала я свекрусі
Червоний камiнь
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.