Моя родина складається із багатьох людей, настільки багатьох, що я навіть імен всіх не пам’ятаю. З кимось ми спілкуємось ближче, з кимось майже не спілкуємось, але все ж це рідня. Якось одного разу моя тітка з чоловіком і з дітьми їхала на море. Сказала, що будуть проїздом в нашому місті, тому хочуть зустрітись. В ті вихідні ми були на дачі, де в нас проходить ремонт, але вона зовсім неподалік міста, тому я запропонувала приїхати до нас.
“Ой, – продовжила моя тітка, – Поліно, ти не проти, якщо ми з дітьми залишимось ночувати у вас?”. На що я відповіла, що на дачі робиться ремонт і місця ще для 4 людей просто немає. Та, не довго думаючи, тітка Олена запитала: “То може ви нам дасте ключі від вашої квартири?”. Це мені видалось дуже грубим, але я не подала виду. Я не хотіла ображати тітку, тому якось відмахнулась від цих слів та перевела тему. Я сказала, що в нашому місті є багато хороших хостелів, куди можна заселитись на одну ніч.
На дачі ми самі ледве поміщались на двох розкладних ліжках в коридорі, бо у всіх інших кімнатах у нас ремонт, тому, після приїзду тітки з чоловіком і дітьми, ми всі розмістились в альтанці на вулиці. Вечір був теплий, ми спокійно спілкувались, посмажили м’ясо, попили чаю, але наші гості ніяк не збирались додому, діти вже набігались по двору, змучились і повсідались біля батьків. Маленький Семен, молодший син тітки, запитав у мами коли вони будуть їхати, бо вже хочеться спати. Моя тітка Олена подивилась на мене, мабуть, чекаючи, що я скажу дітям йти лягати спати на розкладні ліжка, але я мовчала.
Тоді я запитала: “А ви в якому хостелі зупинились, Олено?”. За її виразом обличчя можна було зрозуміти, що в жодному. “Ми поїдемо і вже на місці заселимося, – відповіла вона, – бо ще не було часу.” Я розуміла, що вони розраховували на те, що залишаться в нас – чи вдома, чи тут, на дачі, я не знаю. Так, мені було трохи незручно, що я лишаю родичів у такому положенні, але з іншого боку, я попередила їх про те, що місця в нас на дачі немає. Чому тоді я маю почуватись некомфортно чи незручно?
Насправді, я не знаю чи образились на нас родичі. Напевно, оскільки вони швидко зібрались та поїхали з нашої дачі разом із сонними дітьми, але я вважаю, що моєї провини в цьому немає.
Та і взагалі, я думаю, що це дуже зручно лишатись на ночівлю в хостелі, коли проїздом потрапляєш в місто, де живе рідня. Це зручніше і для себе, оскільки не мусиш підлаштовуватись під графік дня родичів, і для них добре, бо нікому не спричиняєш незручностей.
