Сусідка працює в школі. Вона працює з дітками групи продовженого дня. А ще дуже часто дивується людям.
Особливо, мамам, які що б не сталось не розбираються у ситуації, а намагаються виправдати свою дитину і при тому ще й чужу принизити, щоб покласти своє чадо вище чужого. Проте, іноді дуже помиляються. І іноді виглядають безглуздо у деяких ситуаціях.
У 1 класі навчається один хлопчик Богдан. Такий вже непосидючий і хитрий, що гірше нема куди. Мама завжди його вигороджує: то вікно розбив, бо злякався, то вазон перевернув, бо він там не має стояти, то ручку відламав, бо вона була недобре прикручена. Словом, хлопець розбалуваний власними батьками.
У 3 класі є дуже хороший хлопчик Сергій. Він був відмінником. Його ніколи лишній раз не почуєш. Дуже працьовитий, охайний, слухняний. Мама добре виховує хлопця, коли треба може насварити, і похвалити вчасно також. Звісно, він був більшим за Богдана, проте в міру, адже у хлопців була різниця у віці.
От одного дня залишились обоє у моєї знайомої в групі. Бо батьки затримувались. Повели їх в їдальню. По хитрих оченятах Богдана було видно, що він так і мріє що-небудь приробити. От не сидиться спокійно. Подали усім суп з фрикадельками.
Почали діти спокійно їсти. Повільно звісно, усе-таки ще малі. Дехто й наївся кількома ложками.
От Богдан і всівся біля Сергія. І так приглядається, і сяк. Думає, як же ж його зачепити, як напакостити. І придумав.
Свою ложку у суп Сергія занурив і хляпнув на хлопця. Він звісно ж намагався спочатку спитати, що робить його сусід по столу. А той з дурості ще раз хляпнув. От Сергій і розізлився. Узяв тарілку з супом Богдана і одягнув йому на голову.
Вони б іще й побитись встигли, та моя знайома швидко їх опустила з неба на землю. Подзвонила обом матерям, щоб з’явились якомога швидше, як тільки зможуть. Вони й приїхали незабаром. Майже одночасно. Схвильовані почали питати, що сталось у своїх дітей.
Богдан відбріхуватись одразу почав. І мама без жодного питання накинулась на Сергія. Наче він більший, має поводитись чемно. Що він взагалі таке собі дозволяє. І чому менших ображає. Мама Сергія теж почала допитуватись сина чому той так негарно вчинив.
Тоді вже й моя знайома втрутилась. Розповіла як було насправді. Ні Богдан, ні його мама навіть не вибачились. Просто пішли.
Чесно, це інколи вражає. Такі мамаші вміють добряче кричати, коли дітей вигороджувати треба, а от коли за них перепросити варто, то одразу норов і сміливість зникає. Більше Богдан до Сергія лізти не смів, можливо, побоювався. Тепер він знав, що той може за себе постояти.
Тому, перейшов на дівчаток, їх почав діставати і ображати. А мама звісно ж була на його боці. Сама не розуміла, що з такого вирости може.
