Хоч мені вже далеко за двадцять та я всерівно дуже прив’язана до матері – досі вважаю, що вона повинна, в першу чергу, думати про своїх дітей, а вже потім про себе. Я розумію, що це егоїзм, але нічого зробити з собою не можу. Тому те, що зробила матір мене вразило в саме серце й я не знаю як бути далі.
Шкода, але батька не стало коли мені було 15, а моїй сестрі 12. Це сталось так несподівано, що й не одразу зрозуміли. Мама була страшенно пригнічена декілька років – все її життя було в нас та роботі. Та пройшов час і ми з сестрою виросли та пішли з дому – я вступила до університету та вийшла заміж, а сестра переїхала до іншого міста, де влаштувалась на хорошу роботу.
Але й далі наша мама дуже багато часу приділяла нам та переживала й турбувалась про нас. І ми до цього звикли. Ми це приймали як належне й не думали, що колись щось може змінитись.
Та нещодавно наша мама ошелешила нас новиною – у неї з’явився коханий чоловік. Як виявилось вони вже майже рік з нами проте нам вона розповіла тільки зараз – коли переконалась чи справді все серйозно. До того ж, мати не знала як ми відреагуємо. І не дарма – ні я , ні сестра не зраділи новині. Як так- невже мама забула про тата?
А ще й тепер вона починає розмову про те, що вона збирається вийти заміж. Це для нас з сестрою стало дуже неприємною несподіванкою. Невже їй в її віці цього треба? А як ми? Вона нас не спитала.
Я розумію, що їй немає ще й 50-ти, але ж це не той вік, щоб виходити заміж. Тим паче, якщо вона справді кохала тата, то як можна зрадити його пам’яті. Я все була переконана, що моя мама завжди на перше місце ставитиме нас і нашу думку. Але тепер виходить, що мама буде грати роль нареченою, а хто мені допоможе? Я ж скоро стану мамою і була певна, що бабуся буде весь свій час приділяти нам. Вона мене дуже розчарувала.
Можливо я не права, але для чого їй кохання в такому віці?
