Сталось так, що з першим чоловіком мені довелось розлучитись – він полюбляв хильнути зайвого, мало заробляв і взагалі не надто хотів працювати, частенько навіть грав у азартні ігри. Я зрозуміла, що краще бути самій, ніж з таким та ще й який приклад він показує нашому сину. Та коли я подала на розлучення моя мати засуджувала мене – вона дотримується думки, що який не який, а в дитини повинен бути батько та й взагалі розлучена жінка це дуже погано.
Я не послухалась і вчинила так, як вважала за краще – жодного дня я про це не пошкодувала. Тим паче, чоловік не надто засмутився – переїхав до своєї мами та й взагалі забув про сина. Він не тільки не приходив відвідати дитину, але й не допомагав ні грошима, ні продуктами, ні речами – хоч я пропонувала такий варіант замість аліментів. Вийшло так, що за сина тепер несу відповідальність тільки я – як у питаннях виховання, так і у забезпеченні.
І якщо спочатку, поки син ще й не ходив до школи, я всю увагу та сили приділяла дитині та роботі, то з часом я замислилась про особисте життя. Ні, я не бігала у пошуках чоловіка та не намагалась якомога швидше вискочити другий раз заміж. Я просто зрозуміла, що вже готова до нового етапу в житті й якщо так трапиться, що я зустріну свою людину – опиратись не буду.
Так воно і правилось. Близько трьох років після розлучення я познайомилась з Ігорем. Спочатку ми спілкувались більше як просто знайомі та згодом все переросло в дещо більше. Я знайшла в ньому підтримку, опору та розуміючу людину. До того ж він був не проти мого синочка, адже й сам мав доньку та розлучився більше року тому.
Через півроку я познайомила його з сином і він дуже йому сподобався – вони часто грались, ми разом ходили у кафе та й взагалі все було чудово. До одного моменту – коли я на вихідні відвезла сина до матері. Вона ж не підтримувала мене й далі і була певна, що я повинна думати більше про сина, а не про нового залицяльника.
Так от, коли син приїхав від бабусі, то був дуже засмученим і злим. Та говорити, що трапилось не хотів. На Ігора почав реагувати агресивно і відмовлявся проводити час разом. Я всіма способами намагалась дізнатись що трапилось – та марно. Поки одного вечора син сам не вирішив поговорити. Як виявилось, бабуся наговорила йому різної дурниць про те, що я вийду заміж, забуду про нього і народжу другу дитину, а Сашка відправлю до інтернату. Я знала, що моя мама не надто задоволена моїм життям, але щоб опускатись до такого – я шокована.
Мені вдалось поговорити з сином, пояснити все йому і заспокоїти. Та як далі себе поводити зі своєю мамою я не знаю. Невже мама готова перекреслити моє життя та ще й так жорстоко поводитись з онуком? Як можна було таке наговорити дитині?
