Ще з малку я відрізнялась акуратністю та надмірною турботливістю про свої речі – це навіть плюс, адже весь мій одяг чи інші речі завжди охайні та мають гарний вигляд після довгого користування. Ця риса характеру дуже допомогла мені у майбутньому – мені вдається продати свої речі за хорошу ціну, адже вони виглядають як новенькі. Мені не тільки вдається позбавитись непотрібних речей, а ще за виручку купити щось новеньке.
Та інколи я можу зробити добру справу просто так. От так і цього разу. У мене росте донечка і відповідно у мене є багато дитячих речей, які дуже швидко стають замалими на дитину та непотрібними – от як ліжечко, годувальний столик, одяг та іграшки. Я купували хороші та добротні речі й планувала їх продати. Та мама попросила мене допомогти нашій родичці у якої зараз складна фінансова ситуація, але їй скоро народжувати. Я вирішила чому б і ні – дитині не шкода. Але у мене була одна умова – якрайкраще подбати про ті речі, які даю. Ольга, вагітна родичка, з радістю погодилась та пообіцяла виконати мою умову.
Я без зайвих думок зібрала все необхідне та відвезла їм додому. Нам ще й пощастило, що там теж очікували на дівчинку і відповідно майже весь одяг вони отримали від мене. Я не очікувала, що вбрання буде мати гарний вигляд і я зможу його продати – я з цим змирилась. Та я була певна, що ліжечко, візочок, годувальний столик будуть у хорошому стані.
І все б нічого, якби через декілька місяців я не вирішила навідатись до родичів та завести ще трохи речей – дитина ж вже підросла і їй потрібен новий одяг. У мене був шок, коли я побачила, що Ольга зробила з моїми речами. Про одяг, в якому була дитина, я промовчу – він був брудний, порваний і я не певна чи хоч колись вона його прала. Та що було з візочком, ліжечком і столиком – просто жах. Візочок був страшенно брудний, з поламаним колесом, подряпаною рамою. Ліжечко було зламане і з бруднезним матрасом – я так розумію дитина там часто спала без підгузника. А столик був обмальований фломастерами, якими гралась старша дитина. Я зрозуміла, що ці речі назавжди втрачені.
Я нічого не сказала Ользі, але більше допомагати їй точно не буду. І головне, вона навіть оком не повела, що щось не так – напевно для неї це нормальний стан речей.
Це таке розчарування у людях – якщо б я знала, що так поведуть себе з речами, які я купувала за кругленьку суму, то я б не погодилась їх дати у користування.
