Ми звичайна сім’я, яка мешкає у передмісті, маємо двох чудових синів, які вже дорослі.
Я фрілансер, не прив’язаний до графіка, маю власний інтернет-магазин з продажу дитячих речей, який вдало розвиваю та в майбутньому планую збільшувати оберти.
Якось я обідав в кафе та зустрів там свого колегу з минулої роботи, він зараз працює в офісі, відповідальний за розвиток бази постачальників.
Олег, розповів, що зараз вони займаються благодійним проектом, та планують відвідати дитячий будинок, з дітками, які мають розумові відхилення чи вади опорно-рухового апарату. Він поцікавився, чи я не хотів би зробити це з ними. Вони хочуть організувати виставу.
Я обміркував його пропозицію, та загалом, був не проти, творити добро необхідно кожному, адже воно починається з нас. Графік у мене був гнучкий, тому питання з роботою владналось саме.
Отож, ми уже були там, я замовив дитячий одяг через своїх знайомих, та подарував його дітям, поки колеги готувались до вистави. В одній із кімнат, я натрапив на дівчинку. У неї були настільки світлі та глибокі, мов ніч, карі очі, що я подумав про себе, неначе маленький янгол спустився з небес, вона мала проблеми зі слухом.
Я уже був вдома, та образ цієї дитини не виходив у мене з голови. Я захотів поговорити з дружиною, можливо, Бог не послав нам дівчинку, яку ми так хотіли, то може це доля, вдочерити її. Дружина обурилась, вона не розуміла для чого брати хвору дитину добровільно й нести цей тягар.
Одягнувся йти по справах, дружина просить купити хліба:
– Пізніше, я йду в дитячий дім до Фаїни.
– До кого? – здивовано глянула на мене дружина.
– До Фаїни, так звуть те небесно чисте дитя.
Тоді дружина швидко одягнулась, мовляв, якщо так, то й вона піде з ним. Не розуміла, що вже так могло мене зачепити в тій дитині. Я здивувався, і надіявся, що вона теж відчує, що це наша доля, взяти цю дівчинку до себе.
Коли ми повернулись додому, дружина не говорила зі мною три дні. Я нічого не розумів, став вимагати пояснень, і почув.
Як з’ясувалось, коли дружина була молода, у неї був роман, перед нашими відносинами. Вона покохала іноземця, зустрічались не довго, так от, жінка завагітніла, а той, як дізнався зник, зв’язки всі обірвав. Вагітність проходила тяжко, і коли дитина народилась, їй сказали, що немовля має проблеми зі слуховим апаратом. Я була молода, злякалась, і відмовилась від неї.
Дружина була розгублена, говорила, що більше нічого іншого не приховувала від нього, а цей роман був перед початком їхніх відносин. Після почутого, я відповів:
– Я звісно думав, що таке лише у фільмах буває, але моє бажання не зникло. Я й досі хочу вдочерити ту дитину, а зараз так точно, вона ж по суті наша.
Ми забрали Фаїну додому, та це був лише початок. Нам довелось розповісти все дітям, щоб вони зрозуміли наш вчинок. Розпочались довгі дні обстежень, поїздки в найкращі клініки за кордон, та операції, щоб дівчинка почула звуки життя.
Ми відпустили усі образи та помилки минулого, й почали спочатку. Час проходив, непомітно промайнуло 12 років. Зараз Фаїна ходить у звичайну школу, має звичайну навчальну програму, як усі інші дітки та відвідує уроки вокалу. І в такі моменти, я вкотре переконуюсь, що в житті все стається так, як має бути.
