Мені пощастило, адже мама мого чоловіка дуже добра та порядна жінка. Навіть занадто, я б сказала – інколи ці риси характеру не на руку саме їй. Люди часто люблять користуватись цим й часто витягують з Марії Василівні все те, що їм потрібно.
Так склалось і з сусідкою, яка вирішила «вилізти на голову» свекрусі, але в кінцевому результаті їй нічого не вдалось.
Справа у тім, що Марія Василівна завжди готова допомогти людям чим може – грошима, продуктами, порадою та іншим. Так було й цього разу. Сусідка свекрухи зламала ногу та не могла довший час виходити з дому от мама мого чоловіка й вирішила допомогти. Вона брала список покупок та йшла до магазину – гроші сусідка давала. Але частенько тієї суми не вистачало і Марія Василівна докладала свої гроші. При цьому не просила повернути їх. Сусідка жінка не дурна – все розуміла, що точно стільки їжі за ті, гроші, які вона дає не купиш. Але робила вигляд, що так має бути.
Ніби й нічого, що свекруха допомагає, але ж у цієї сусідки є діти та ще й не бідні. Вони чому мамі не допомагають? А все тому, що їм так зручно – і гроші економлять, і ще й час не витрачають. Не дарма є ж така наївна сусідка.
Я мовчала і намагалась не влазити у все. Але коли я була у гостях у свекрухи і почула її розмову по телефону – не змогла стриматись. Сусідка зателефонувала попросила купити продуктів, мушу замітити ненайдешевших, але грошей не дала – сказала, що закінчились. А рахунок там мав би бути нічогенький. Коли я взяла трубку і попросила їй зателефонувати дітям – та відповіла, що діти мають зараз інші витрати і не можуть дати грошей. І взагалі, у Марії Василівни нещодавно була зарплата – не збідніє, якщо купить творог та сметану для неї.
Я висказала все, що думаю про сусідку і про її дітей. Після цього та більше не телефонувала. Моя ж свекруха всерівно відчувала себе винною, хоч людина нахабно користувалась її добротою.
