Відмовилась допомагати старшому синові та попросила з’їхати з квартири молодшого. Ні про що не шкодую.

Я завжди дивувалась, як це так, щоб батьки не допомагали своїм дітям чи пропонували їм жити окремо. Для мене це було дикістю – ви ж самі цих дітей народили й тепер хочете позбавитись, це ж до останнього відповідальність тих, хто народив. І такої думки була доти, доки сама не стикнулась з дорослішанням власних дітей.

У нас з чоловіком за час шлюбу народилось двоє хлопчиків – Марко, старший, йому 28, а Степану 25 років. В міру можливостей виховували їх та прищеплювали моральні цінності. Знаєте, батьки часто жаліються, що хлопців виховувати важче, проте якихось глобальних проблем у нас ніколи не виникало. Так, інколи було не просто встигнути за їхніми витівками, але це ми пережили.

Після школи сини один за одним поступали в університет та будували свої мрії на майбутнє. Так вийшло, що Марко поїхав навчатись в інше місто, тому переїхав у гуртожиток, а Степан залишився у нас та навчався в місцевому університеті. В цей період ми з чоловіком повністю забезпечували хлопців, навіть коли ті знаходили собі якісь підробітки, цього їм вистачало лиш на якісь “плюшки”. Та й ніхто їх не змушував повноцінно працювати – основне завдання було лиш у тому, щоб добре вчитись та здобути хорошу освіту.

На останньому курсі старший син раптом вирішив одружитись зі своєю дівчиною. В принципі, ми були не проти, лиш сподівались, що таке рішення обдумане, адже на ногах добре вони не стояли. Весілля довелось організовувати батькам з обох боків та що не зробиш заради щастя своєї дитини. Благо, після закінчення університету Марку вдалось знайти хорошу роботу з перспективою кар’єрного росту і зміг свою сім’ю забезпечувати сам.

А згодом у них народилась донечка – наша люба онука Оленка. Тоді вже наш син почав по трохи просити у нас допомоги. Спершу це було щось мінімально – приглянути за онукою, чи поділитись якимись консерваціями. Погодьтесь, батькам тільки в радість таким чином помагати своїм дітям, але з часом ці запити росли. Оленку залишали нам вже не на пів годинки, а на декілька днів, почали позичати гроші й не завжди це були невеликі суми.

Степан же в той час навіть після закінчення університету, не дуже спішився шукати якусь роботу – сів нам на шию і прекрасно себе почував. І лише після того, як мій чоловік сам знайшов йому роботу і змусив піти на співбесіду, той почав сам заробляти. Проте, цих грошей ми не відчували – як і раніше комуналку та їжу оплачували самі. А всю зарплату син тратив лише на свої забаганки та гулянки.

Якийсь час ми з чоловіком терпіли це і сприймали за норму, та з роками нам ставало все важче тягнути дорослих дітей на собі. Тому ми вирішили, що пора їм самим відповідати за себе – мама з татом же не завжди будуть поруч. Старшому синові сказали, що надалі не позичатимемо йому великі суми, а молодшого попросили влаштовувати своє життя і починати жити окремо. Вважаю, що ми все зробили правильно, адже які з них чоловіки, якщо вони так залежать від батьків у свої майже 30 років.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Відмовилась допомагати старшому синові та попросила з’їхати з квартири молодшого. Ні про що не шкодую.
Червоний камiнь
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.