Велика трагедія маленької Софійки

Молода родина нещодавно переїхала в село, чоловікові запропонували посаду голови громади, жінка з маленькою дівчинкою поїхали за ним. Тут і повітря чистіше, і нова школа тільки нещодавно відкрилась, і діти набагато добріші, ніж у місті. Та вони й недоліків в такому житті за своїм коханням не бачили. Хтось навіть казав, що Аліна другою дитинкою вагітна, загалом, не життя, а щастя.

Одружились лише три роки тому, через декілька місяців дізнались про нового члена родини. Софійка народилась здоровою дитиною, всі відкладені гроші батьки в неї вкладали, нічого не шкодували. Звісно, переїхали тимчасово не в найкращий будинок, але вже купили ділянку поруч і починали велике будівництво. Батьки, щоправда, жили дуже далеко від них, але їм це не заважало насолоджуватись сімейним щастям.

Іван отримував непогані гроші за свою роботу, Аліна ж віддавала всю себе родинному затишку. Тільки видно її було, то з дитиною, то на городі порається, то вже з сумками з магазину йде. Жінки тільки й бурмотіли, відьмою хрестили, як в неї все вдається, ще й виглядає, як модель, а не як сільська дружина.

Звісно, життя в селі не було таким насиченим, як у місті, але вони й не сумували, а як було треба, то на вихідних їздити у райцентр, там і парк, і магазини, і лікарня велика. Їздили туди в спеціальний центр, возили Софійку в центр мистецтва, де вона займалась в різних гуртках, танці, малювання, навіть дитячим моделінгом.

Під час однієї такої поїздки сталась страшна аварія. Водій вантажівки, що перевозив дрова, не впорався з управлінням та вилетів на зустрічну, по якій якраз їхала родина Петренків. Жінка постраждала найбільше, померла на місці, навіть ховали в закритому гробі. Іван вимушений був пересісти на інвалідний візок, ноги повністю відняло, ще й амнезія часткова, важко було залишати з ним дівчинку. А ще за місяць він теж помер.

Бабусі й дідусь хворі та старі, не змогли оформити опіку, родин на усиновлення теж не знайшлось. Дівчинка повністю в собі замкнулась, ні з ким не розмовляла, лише плакала ночами так, щоб ніхто не бачив – ось ніхто і не захотів її брати.

Залишилась Софійка у дитячому будинку. Так і не знайшла собі там друзів, зате зацікавилась читанням, не вилазить з бібліотеки, і завідувачка не проти, вже нарекла її своєю помічницею.

Про те, що дід помер вона так і не дізналась, не захотіла бабуся сильно засмучувати дитину, і так рідко приїжджає, листи теж пише не часто. Хоча, вона здогадується. Принаймні, під час заняття казала, що в неї лише дві бабусі залишились.

Викладачі часто обговорюють її долю, кажуть, після такої гарної сім’ї важко буде звикнути до суворих умов життя в дитячому будинку, але вона наче справляється. Буває, як подивитися на них своїми великими світлими очима, так і бачать в них матір. Напевно, виросте дівчинка її копією.

Аби не повторила трагічну долю матері. Хочеться вірити, що її тяга до книг приведе Софійку до нехай і не великого, зате щасливого майбутнього і в неї вдасться вирватись з кола дитячого будинку у світле та щасливе життя.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Велика трагедія маленької Софійки
Червоний камiнь
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.