Річ у тому, що Алла Вікторівна дуже емоційна жінка, яка інколи любить вдавати з себе жертву і вона частенько вміє пустити сльозу, коли ситуація цього не потребує. Тому не дивно, що моя дружина не надто почала хвилюватись, коли у трубці почула заплаканий голос своєї мами.
–Олюню. Доню, тільки ви можете допомогти. Позичте нам 3 тисячі гривень. Ми вам обов’язково повернемо, ти ж знаєш, – почала розмову теща.
Звісно, повернуть, ага. Ніколи не повертали, а тут певно побіжать це робити. Не подумайте, мені не шкода грошей рідним, на щастя ми забезпечені, але теща за останній рік позичала у нас декілька раз. І це при тому, що ми їм допомагаємо – інколи оплачуємо комуналку, купуємо продукти раз на два тижні та ще й допомагали зробити ремонт. Я розумію, що тієї їжі, яку ми купуємо не вистачає, але ж у них є пенсія та власний город, а ми привозимо не такий великий запас: фрукти, які не ростуть у їхньому саду, рибу, м’ясо, йогурти, крупи та щось до кави. Думаю двом людям цього б мало вистачити.
До того ж якось ми дали гроші на нову газову плитку, а коли приїхали у гості, то ні грошей, ні плитки не було. І пояснити нічого теща так і не змогла і просто перевела тему. Ми тоді не почали допитуватись, бо якось соромились та й не хотіли, щоб вони вирішили, що ми їм не довіряємо. Хоч з часом так і сталось. Все частіше ми помітили, що у батьків дуже швидко закінчуються запаси їжі від нас і все частіше вони почали просити гроші. Спочатку казали, що пенсію затримують, а потім і взагалі перестали пояснювати щось.
І як виявилось – їм було що приховувати. Білу частину продуктів та грошей вони не витрачали на себе, а віддавали молодшому брату моєї дружини, який жив з ними на одній вулиці. У Андрія була власна велика сім’я, але не було жодного бажання їх утримувати. Діти, а їх у нього було четверо, доглядали одні за одним, частенько ходили в брудному одязі та мали не надто здоровий вигляд, помітно, що погано харчувались. Нам було шкода їх, тому і їм інколи допомагали – купували одяг, іграшки та привозили фрукти й інше. Але це ніхто не цінував, адже Андрій та його дружина були переконані, що сестра повинна допомагати їм, бо має більше грошей. Але ж брат не те, що мало заробляв і йому було важко – він частенько залишався без роботи через свою лінь та поганий характер. Його виганяли з роботи за прогули, пиятику та лінь, але він вважав всіх поганими. Його дружина з одного декрету йшла в інший і не надто переймалась чим буде годувати дітей – вважала, що їй має допомагати свекруха, адже це її онуки. І так воно й було. Алла Вікторівна кожну зайву копійчину несла їм, кожен зайвий шматочок хліба теж – цим вона робила ще гірше. Її син просто виліз їй на голову та звісив ноги. Але й онуків їй було шкода. Ситуація безвихідна.
Тому перше, що нам спало на думку, коли теща попросила гроші – вони їй потрібні для Андрія. І це справді так. Виявляється, що молодший брат Олі розбив вікно у магазині, коли був на підпитку, і тепер повинен відшкодувати його вартість. А грошей у нього, звісно ж, не було. Єдина надія – на маму, яка теж не мала нічого. От і вирішувати цю проблему довелось нам.
Гроші ми дали, але попередили, що це востаннє і більше утримувати дорослого Андрія ми не будемо. Єдине на що ми згідні – допомагати племінникам і то речами та харчами, але от гроші не дамо. Теща образилась, але не могла з нами сперечатись.
