Так вийшло що я свою юність прожив в самотності, без батьків, без дівчини, без друзів. Не вмів я знайомитись з дівчатами, чомусь зажди соромився, не відвідував парки та дискотеки, як це робили хлопці мого віку. Жив я сам у батьківській двокімнатній квартирі, батько помер коли мені було 14, а мати згодом виїхала в Італію на заробітки. Тож надати мені в чомусь пораду було нікому. Я весь час десь працював та ще й навчався.
І так сталося що я знайшов собі дружину через Інтернет. Ми довго переписувались, зав`язалось спочатку віртуальне кохання, потім я став їздити до неї в місто. Так все швидко закрутилось, що через два місяці ми одружились і я переїхав до будинку дружини, де вона жила з матір`ю.
Теща ставилася до мене добре, розказувала всім що тепер в неї є син, раділа що її донечка нарешті вийшла заміж. Вранці, коли я прокидався, то теща на мене вже чекала з тарілкою гарячих млинців, які я дуже любив.
Десь через місяць після весілля дружина стала вмовляти мене продати мою батьківську квартиру, а на отримані кошти зробити ремонт в її будинку і добудувати ще дві кімнати, оскільки в моєму місці вона ніколи жити не буде і маму саму не залишить.
Я тоді був затьмарений коханням, був дуже щасливий що скоро стану батьком і тому довго не думаючи поїхав і продав свою квартиру, навіть не подумавши про те де буде жити моя мама коли повернеться із заробітків. Квартира була оформлена на мене, то ніяких труднощів не виникло.
І ось коли я майже зробив ремонт і добудував дві кімнати все і змінилося. Млинці зранку вже не готувались, теща постійно жалілась всім що донька вийшла заміж не за того чоловіка, що я мало заробляю. Розказувала всім що ми сидимо в неї на шиї, одним словом виживала нас з будинку.
Дружина моя займалась нашим маленьким сином, не хотіла чути про те що її мама нас виживає, казала мені що то все просто слова і не треба звертати уваги.
Звичайно ж мені як чоловіку і як голові сім`ї це не подобалось.
А я дуже багато працював, добу був на заводі, а коли приходив додому то дороблював ремонт. Спав дуже мало, та й не мав змоги нормально відпочити, бо зустрічала мене в порозі теща зі своїми претензіями та докорами.
Я вже зрозумів, що нам треба з`їзжати, та вже не було куди. Дружина сказала що з маленьким сином не буде жити в брудній орендованій квартирі.
Коли моєму сину виповнилось 15, то моя дружина захворіла. Ці два роки були для нас роками боротьби, я важко працював, бо треба було багато коштів на ліки. Та все ж таки хвороба отримала перемогу і в мого сина не стало мами. Залишились ми з сином вдвох і теща, яка останні роки була на інвалідному візку.
В нашому домі вже не було криків і якихось докорів в мою сторону. Теща була мовчазна і весь час плакала.
Одного вечора до мене підійшов син і сказав що в нього до мене є чоловіча розмова. Говорив він про те, що бабуся переживає за те щоб ми не віддали її до будинку для людей похилого віку. Я заспокоїв сина, потім пішов і поговорив з тещею, сказав що в мене і в думках не було її кудись віддавати.
Теща дивилась тепер на мене з вдячністю, попросила вибачення за своє ставлення до мене, на що я відповів що тільки Бог може пробачити людині всі її гріхи.
Коли сину виповнилось 18 років, то він поїхав на навчання в Польщу, вдома бував рідко. У мене з’явилась жінка, яку я покохав. Теща сама почала розмову про те, що я ще молодий і мені потрібна дружина. Вона запропонувала продати цей будинок за містом і купити дві квартири в місті. На що я і погодився.
Звичайно, важко було жити ці всі роки. Але я не тримаю зла на свою тещу, вона зараз хворіє, тож я їй допомагаю. Домовився з доглядальницею, оплачую тещі масажі та лікарів. Провідую її раз в тиждень, доставляю продукти. Хай там як, але це ж бабуся мого сина і покинути її я не маю морального права.
