Через кaрaнтин та пaндeмiю ми залишились без роботи. Потрібно було щось думати, і ми вирішили працювати онлайн. Згодом перебрались з квартири у приватний будинок. Але свекруха наше захоплення фрилансом не розділала – вважала що ми без діла сидимо в комп’ютерах.

Ми з чоловіком довго жили у місті в багатоквартирному будинку. Ходили на звичайну роботу. Я працювала продавцем-консультантом, а чоловік був кухарем в одному з ресторанів. У нас є син Костя – йому 8 років. Він у нас школяр.

Коли через пандемію почався карантин і я на якийсь час залишилась без роботи, чоловік спочатку ще працював, але потім також звільнився. Адже цих грошей зовсім не вистачало на прожиття.

Нам якийсь час допомагали батьки – вони живуть за містом і мають город та господарство. Поки мали змогу – давали нам продукти.

Але ми розуміли, що терміново потрібно було щось думати та як жити.

З карантином ввели різні обмеження – не можна було навіть просто гуляти вулицею і ми були закриті у квартирі. А з дитиною, самі розумієте, це ще та насолода. Тому нами було прийняте одностайне рішення переїхати на околицю міста у приватний сектор.

Паралельно ми ще думали де можна заробити гроші в такий не простий час. Ми шукали якусь онлайн роботу. Мій чоловік Андрій почав розбиратися в IT-сфері. Я ж також спробувала працювати фрилансером і у мене непогано виходило.

Ми заробляли навіть більше ніж до того, тому вирішили що точно переїдемо на околицю. Продали квартиру та купили невеликий будинок.

Сину одразу все сподобалось – він подружився з сусідськими хлопцями та мав можливість весь свій час проводити на свіжому повітрі. Нас як батьків це дуже тішило. Потрохи приводили будинок в порядок, ще потрібно було зробити ремонт добрий – але з цим вже не поспішали.

Почали працювати без вихідних, щоб заробити гроші на все необхідне. У нас все чудово виходило. Знала б що так можна заробляти – давно вже б наважилась на це. Адже стільки років працювала за невелику зарплату, їздила щодня на роботу – а тут працюю коли хочу, ще й вдома і гроші добрі платять.

Не далеко від нас живе моя свекруха. Їй чомусь не дає спокою те, що ми віддалено працюємо. І заради цього проміняли квартиру в центрі міста на життя в околиці.

Я не раз просила її посидіти з онуком, або взяти його до себе, щоб ми попрацювали. Але ж вона впевнена, що працює лише її син, а я так, розважаюсь лише.

Тому коли ми переїхали її візити щоденні, ще й без запрошення зводили мене з розуму. Вона почала до мене присікатися – все їй було не так.

“Порядок в домі наведи. Їсти зготуй. Попери.Ти ж нічого не робиш, лише на мене онука спихаєш” – щоразу повторювала свекруха.               Тим самим відволікаючи мене від роботи.

А я вважала що їй лише в радість з Костею побути, але після таких претензій більше нічого її не прошу.

Думаю няню краще найняти. А то з часом – біда. Зовсім ні на що не вистарчає.

Бо ж мені не платять гроші за те що я “розважаюсь” чи просто за те що і відкриваю ноутбук – як вважає свекруха.

Зараз важкий час в усіх – і ми з чоловіком робимо усе можливе, щоб наше життя не погіршувалось, а лише покращувалось. Не зважаючи на нічию думку.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Через кaрaнтин та пaндeмiю ми залишились без роботи. Потрібно було щось думати, і ми вирішили працювати онлайн. Згодом перебрались з квартири у приватний будинок. Але свекруха наше захоплення фрилансом не розділала – вважала що ми без діла сидимо в комп’ютерах.
Червоний камiнь
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.