Я все життя допомагала своїм племінника, бо сподівалась, що вони стануть мені гідною підпорою в старості. Вони й самі таке пропонували, тому я всю душу вкладала в цих дітей, своїх не мала.
Склалось так, що ми з братом діти з села. Довго там і залишались, та потім вирішили вступити до університетів. Братові пощастило, він одружився з молодою містянкою, в якої залишилась квартира від бабусі. От у них і народилось двоє дітей. Вадим старший на 2 роки від Соломійки.
Я ж так не пристосувалась, залишалась сама, тому змушена була працювати багато. Результат перевершив всі очікування, я стала керівницею дуже прибуткового бізнесу, змогла навіть скоро придбати власне житло і автомобіль. З братом і невісткою у мене були чудові стосунки, особливо після того, як моя фінансова ситуація стала кращою набагато, та я не надавала цьому значення.
Думала, що то не так і моя рідня насправді некорислива. Вони дійсно ніколи нічого не сміли вимагати.
Та я й сама була дуже щедрою. Постійно щось купляла і дорослим, і діткам. Особливо, любила тішити племінників. Звісно, Микола і Леся добре розуміли, що всі свої прибутки і майно я залишу нікому іншому, як їхнім дітям, тому й вчили дітей мене ніби то любити і поважати. А я вірила.
Минуло трохи часу. Мені вже було 42. І я познайомилась з чоловіком, своїм ровесником. Він був вдівцем і мав 12-річну донечку Діанку. Ми з дівчинкою зразу дуже зріднились, стали як мама з дочкою.
Та й Ярослав мені дуже подобався, він був таким щирим, добрим, турботливим. Я з ним відчувала себе в безпеці, неначе під маминим крилом. Минало трохи часу. Чоловік освідчився і запропонував мені переїхати до нього. Про моє майно він мало знав.
Я пояснила, що моя квартира не орендована, а власна, і набагато більша, тому краще вони з дочкою житимуть у мене. Та й яка різниця де. Ми стали справжньою сім’єю.
Та от єдині, кому дуже не сподобався Ярослав – це були мої брат і братова. Діанка справді дуже мене полюбила, вона прекрасна дівчинка, добре навчалась. Вона у всьому мені допомагала, поважала і любила. А от племінники почали насторожено ставитись до всього. Певно їм щось казали.
Микола і Леся могли просто вчити дітей ненавидіти нас. Не здивуюсь якщо так і було. Діану вони взагалі вважали ворогом, так і ставились. А коли дізнались, що я своє майно залишу пасербиці, то загнівались.
Вони перестали зі мною спілкуватись взагалі. І я щаслива, що побачила справжні обличчя рідні.
