Я завжди хвилювалась за своїх діточок, тому турбувалась про їхнє майбутнє і сподівалась виростити собі підмогу у старості. Я постійно була строгою матір’ю, бо боялась розбалувати доньок і результат свого виховання бачила. Не знаю що трапилось пізніше.
Я народила своїх доньок з різницею в один рік. Коли була вагітна на 6 місяці молодшою Галею, то чоловік сказав, що покохав іншу і переїхав закордон. Я залишилась сама з двома малесенькими дітьми на руках і в великому місті, у яке переїхала заради коханого з рідного села. Добре, що фінансово допомагала тітка, яка була на заробітках в Італії.
В той час вона нас просто врятувала. Зараз, на жаль, тітка більше не з нами, та про її допомогу я ніколи нізащо не забуду. Зараз я працюю, доньки закінчують університет. Навчаються добре.
Оля на 4 курсі педагогічного факультету, а Галя на 3 курсі і хоче стати бухгалтером. Та от як дівчата ставляться до мене – це справжнє горе для материнського серця. До цього дівчатка були дуже вихованими. Доньки ніколи навіть голосу не сміли на мене підіймати, я не мала ніяких проблем.
Не розумію що стало причиною теперішньої ситуації. Доньки незаміжні, хлопців не мають. До того ж коли питаю їх про особисте – гордо кажуть, що виходити заміж намірів не мають. Минуло 2 роки. Дівчата вже працювали, проте жили зі мною і ще більше стали озлобленими і агресивними.
Вони постійно лінуються хоча б щось зробити вдома. Я сама перу, готую їжу, прибираю, мию посуд. Мабуть, в цьому сама винна, адже навчила їх так у студентські роки. Не хотіла, щоб вони відволікались на щось крім навчання.
А це стало їхньою звичкою. Окрім того, заробітні плати у всіх не надто малі, навіть моя найменша. Але я тих грошей зовсім не бачу. Доньки витрачають на себе.
Скуповують усілякі дурниці, їжу зовсім не купують, харчуються за мій рахунок. Навіть з днем народження мене ніколи не вітають. І не те, щоб подарунком, а й навіть на словах. Зате за місяць до своїх свят вони вручають мені цілі списки І як чогось не куплю, то ще й ображаються і перестають узагалі розмовляти.
А минулого тижня і зовсім обнагліли. Я попросила допомогти щось по дому. Прийшла з роботи, а вони й не вставали. Почала питати що це таке. А вони почали зі мною сваритись, казати, що я псую їм взагалі життя. А щось не подобається, то прямісінька мені дорога в село. Там залишився старенький будинок моєї матері. Але він зовсім непридатний для життя. І жити я так далі не можу. Порадьте хтось що робити?
