Як можна відмовити у чомусь своїм родичам, з якими ви підтримуєте хороші стосунки? Ніяк, оскільки як-не-як це рідна кров, так звана опора в будь-який момент життя. Але коли всі стосунки будуються на матеріальних відносинах, то тоді про родинні зв’язки й годі говорити, як сталось і з нами.
Ми з чоловіком родом з невеличкого села – тут ми народились і виросли. Як би там не було, ми завжди прагнули до чогось кращого. Тому, набравшись сміливості, ми зібрали речі та вирішили їхати в місто, в пошуках більшого заробітку, кращих умов проживання для себе і для майбутніх дітей.
Проводжаючи нас, мої брати та сестри єхидно посміхались, оскільки вважали, що в нас нічого не вийде, і за першої ж невдачі ми повернемось назад в село. Звичайно, в перший час нам доводилось дуже економити, жити на невеличких зйомних квартирах, але іноді працювати без вихідних, та завдяки цьому у нас з’явилась хороша робота, де ми отримуємо хорошу зарплатню і можемо дозволити собі багато що.
Та одного разу мені зателефонувала сестра, коли ми з чоловіком і дітьми були на відпочинку. Я їй розповіла про те де ми зараз, чим займаємось, але у відповідь почула лише сухі відповіді в байдужому тоні. Я не надала цьому ніякого значення, але за декілька днів пролунав ще один дзвінок — мені знову телефонувала сестра. Наша розмова була незвичною, оскільки вона постійно розповідала про те, що її сини просяться на море, а змоги поїхати туди вони з чоловіком не мають. Під кінець розмови вона попросила в борг 10 тисяч гривень. Я подумала, що ми можемо позичити їм ці гроші, оскільки це мої рідні, та і хотілось, аби племінники побачили море.
Пройшло трохи часу з того моменту, як ми приїхали додому, і я вирішила подзвонити сестрі і запитати як там їхній відпочинок. Сестра не підняла слухавки, але цьому я не придала ніякого значення. Того ж вечора мені зателефонував мій брат з проханням позичити грошей для бесідки в двір. Мене це трохи здивувало, але я не могла відмовити рідному братові.
Час йшов, більша сума грошей, які вони позичили давно, ніхто не повертав, а якщо до цього доходило, то це були якісь маленькі частини з тих сум, які ми давали в борг. Гроші вони віддавали неохоче, ще й з якоюсь роздратованістю. Складалось таке враження, що це ми їм ще щось винні, але мій чоловік вважав інакше, оскільки все, що ми маємо — це тільки наша заслуга. Всі гроші, що ми маємо — зароблені важкою працею, тому дарувати їх просто так комусь ми наміру не маємо. Тим паче, що вони всі дорослі люди і мають змогу працювати і мати те ж, що і ми, але, нажаль, моя рідня обрала легший шлях.
Коли мені знову подзвонила сестра з проханням грошей, мій чоловік взяв слухавку і сказав, що ми радо позичимо гроші при умові, якщо вони напишуть розписку і завізують її у нотаріуса, на що вона просто кинула слухавку.
Спочатку мене трохи розчарувало відношення чоловіка до цієї ситуації, але, подумавши, я зрозуміла, що моїм дітям також треба багато чого: новий велосипед сину, телефон дочці, і, якби мої родичі повернули всі заборговані гроші, ми б могли сьогодні ж це їм купити. Але припинити ці сімейні стосунки, які тримаються на грошах, потрібно було, і я рада, що чоловік мені в цьому допоміг.
