Мій брат Тарас нещодавно пішов від своєї дружини, бо щось там у них не склалось. Жили вони в її квартирі, тому братові довелось повернутись до батьків. Він завжди був лінивим, бо, чомусь, батьки з дитинства вважали, що він бідна дитина, через якусь травму при народженні. Насправді абсолютно ніяких вад у нього немає, і та проблема, яка була в дитинстві, давно вже зникла, і зараз він здоровий дорослий хлопець, який виліз на шию до своїх вже немолодих батьків.
Я бачила, що батькам важко жити на дві пенсії, тому від кожної своєї зарплати я давала їм якусь частину, аби вони могли собі дозволити трошки більше. Наприклад, я знаю, що тато страшенно любить смажену рибу, але ж на пенсію рідко собі можеш таке дозволити, тож хоч такі приємні дрібниці робили їхнє життя приємнішим.
Цієї весни я вирішила, що хочу, аби вони поїхали відпочити в санаторій. Там вони могли б знайти собі друзів такого ж віку, як і вони, подихали б свіжим повітрям, трохи підлікувались… Та, якогось дива, мій брат вирішив, що вони з дружиною не сходяться характерами, і пішов від неї. Через те, що все життя Тарас був лінивим, він зараз не має абсолютно нічого: ні роботи постійної, ні квартири, ні збережень. Тож, він вирішив, що в батьків йому буде найкраще.
Знаєте, він абсолютно не помилився, адже співчуття до старшого сина в матері з батьком залишилось і досі. Вони вважають своїм величезним боргом піклуватись про нього, наче про маленьке дитя, хоч Тарасові вже й 33 роки.
Брат добре влаштувався: мама готує їсти, прибирає вдома, батько також допомагає з прибиранням, а брат сидить цілодобово за комп’ютером та займається дурнею. Танки — це та гра, яка заміняє йому роботу, сон, спілкування з людьми тощо.
Віднедавна я помітила, що гроші, які я даю батькам, вони витрачають на Тараса. Мама попросила грошей на нову хустину, але віддала братові, адже “йому потрібніше”. Улюблену страву батька — рибу, вже ніхто не готує, бо всі гроші йдуть на забаганки брата. “Хочу шоколадний торт, може замовимо піцу і так далі” — це все він випрошує в старих батьків, хоча й сам повинен був їм це все приносити.
Мене такі дії брата обурювали, тому я вирішила з ним поговорити. Прийшовши до батьків додому, я побачила Тараса знову за комп’ютером. Про те, що він чинить неправильно і поводиться, як лінивий пень, він навіть чути не хотів. Мої слова пролетіли повз його вуха, навіть не змусивши його задуматись…
Тож останнім варіантом стали мої батьки. Я їх посадила навпроти себе, і сказала, що так справи не ведуться. “Тарас — дорослий хлопець, якии повинен дбати про себе сам, а не чекати від батьків допомоги та обслуги…” мою незакінчену думку перебила мама, і сказала, що вони не можуть його прогнати з хати, чи відправити на роботу, бо він їхній син…
Відтоді я припинила давати гроші батькам, адже не збираюсь забезпечувати добробут своєму старшому братові. Шкода в цьому випадку батьків, але вони абсолютно не хочуть йти мені на зустріч в цій ситуації. Що робити — не знаю…
