Так сталося в житті Михайла, що він ростив та виховував свого сина сам. Дружина ж вела розгульнuй спосіб життя, часто вuпивала й одного дня вона просто зникла. Люди по селу потім розказували, що вона живе з якимсь хлопцем в місті. Та Михайло з того самого дня її більше не бачив. П’ятирічного сина ж дружина покuнула на нього. Життя в селі було дуже важким, чоловіку доводилось багато тяжко працювати, аби підняти сина на ноги та й всю жіночу роботу по дому приходилось робити самому.
Сина ж Михайло виростив такого, що заздрили всі на селі. Мало того, що хлопець виріс дуже гарним і статним парубком, так він ще й дуже роботящим був, за яку роботу не візьметься – все доведе до кінця.
Йому на той час було вже 24 роки, він закінчив університет та здобув диплом інженера. Батько хотів, щоб його син залишився жити та працювати в місті. Та сталося не так. Святослав повернувся після закінчення навчання у своє рідне село, й сказав батьку, що хоче жити й робити вдома, он піде в місцевий колгосп і буде працювати там. На дівчат же уваги хлопець не звертав, та Михайла це тільки тішило – не хотів він, щоб син рано одружувався, встигне ще, та й дівчат хороших в селі не було, всі гулящі якісь, а йому не хотілося, щоб син повторив його життя.
Всі в селі говорили, що у Святіка, мабуть, буде дівчина якоїсь неземної краси, мо з міста яку модель привезе. Та невдовзі хлопець вразив всіх своїм вибором.
Валерії на той час було 28 і вона вже мала двох донечок, але заміжня ніколи не була, а від кого були її діти – ніхто цього не знав. Та от гарною була Лєра, словами не можна було описати, закохувала в себе всіх з одного погляду. Так у селі слава про неї й пішла, що любить вона надто чоловіків. Одного вечора, після важкого трудового дня, Святослав пішов скупатися в річці, а там була Валерія – вона прала білизну. Перекинулися пару словами й дівчина попросила парубка допомогти їй донести білизну додому, на що Святік відмовити не міг, бо він же джентльмен, як говорила сусідка тьотя Дуся.
Що тоді вже між ними сталося – одному Богу відомо, але після того вечора хлопець все тільки й думав про зелені очі Лєрки, а згодом вони стали тишком зустрічатися.
Коли на село находила темінь, то Святослав вже біг швиденько в гості до своєї коханої. Через деякий час він зрозумів, що хоче одружитися з нею. Він хотів зробити все, як належить – прислати сватів і зробити гарне вінчання в церкві. Та батько не дозволив, він був категорично проти того, щоб його син одружився з Валерією.
Того вечора Михайло на весь двір кричав, що не допустить Лєрку в їхню сім’ю – ніколи її не прийме, а дітей її – так тим більше.
Святослав пішов на ніч до Валерії й там залишився. Додому він більше не повернувся.
Михайло не міг повірити в те, що його син ось так просто проміняв рідного батька на якусь дівчину з сумнівним минулим. Він ходив просити сина повернутися, благав одуматись, але Святослав твердо стояв на своєму. Він став жити зі соєю дівчиною і її дітьми.
Кілька років син з батьком не спілкувались, хоч і жили в одному селі. Та згодом Святослав влаштувався на роботу в місті й забрав з собою Валерію з дітьми, а через деякий час у них народися спільний син. Життя змінилося в кращу сторону.
Святослав довго думав і таки наважився поїхати до батька. Вперше за декілька років вони всі разом зібралися провідати Михайла. Той спочатку зустрів їх не дуже привітно, але і не вигнав. Валерія відразу взялася наводити в хаті порядок, а Святослав підійшов до батька й познайомив сина з дідусем. Тут вже навіть Михайло не витримав, обійняв сина і внука та тихо заплакав. Потім почав діставати всі свої цукерки з шухлядок і пригощати дівчаток.
В сім’ю прийшов мир. І ніхто ніколи навіть не згадував про те, чому вони багато років не спілкувались.
