Віктор, головний інженер нашої компанії, чоловік тихий, спокійний, небагатослівний, ніколи не розповідав про особисте, і єдине, що було нам відомо – те, що він вже давно вдівець. І тільки сьогодні ми дізнались, що у нього є доросла донька, яка вже понад 10 років не спілкується з ним. І все тому, що він не хотів змиритись з її обранцем. Батько не те, що не приймав його, він ще й поставив ультиматум «або він, або чоловік». І, як ми бачимо, донька зробила свій вибір й не пробачила татові.
Хоч ми й частенько на роботі обговорювали особисте та Віктор завжди тримався осторонь і не вступав у розмови. Та сьогодні, що мене дуже здивувало, він поділився наболілим. Ми ж то думали, що він самотній, шкодували його, а то ж не все так просто як гадалось.
Наприкінці робочого дня, ми залишились відсвяткувати мій день народження і трішки випити кави зі смачним тортиком. Залишився і Віктор. Ми розговорились: як правильно висаджувати помідори, які закрутки краще робити на зиму, як плануємо провести відпустку та про акції у найближчому магазині. І тут дійшла тема до особистого. Якою я була здивованою, коли дізналась, що у Віктора є донька, якій трохи за тридцять і яка вже давно і щасливо одружена.
Віктор чоловік видний, йому за 60, доглянутий, завжди одягнений акуратно та зі смаком, хоч і не надто сучасно. Часто ходить у походи з друзями, активний, але досить стриманий. Про доньку Віру нікому не розказує, бо й розказувати нема що. Нічого про її особисте життя та онуків не знає.
Коли, в середині дев’яностих, раптово померла його дружина, він залишився з маленькою донькою на руках. Робота на заводі інженером, догляд за маленькою дитиною – для чоловіка то було справжнє випробування. Але на «заводську» зарплатню не дуже добре жилось, та ще й постійні затримки виплат і Віктор ризикнув – спробував свої сили на посаді інженера у приватній компанії, куди його давно кликали.
Зарплата була більш ніж хорошою і всі свої гроші він витрачав на доньку: гуртки, гарний одяг, смачну та різноманітну їжу, навчання у хорошому університеті. Віктор нічого не шкодував для Віри. Та у тих турботах забув про себе – особисте життя не влаштував, хоч були жінки, адже завжди боявся, що ніхто не замінить доньці мами. Так і жили вони тільки удвох.
Але під кінець навчання донька ошелешила його – вона виходить заміж за хлопця з паралельного курсу. Ні, Віктор не був проти заміжжя доньки, але тільки не з Євгеном. Хлопець мав проблеми з поведінкою, навчався він не дуже добре та й сам був з не надто благополучної сім’ї. Але донька й чути не хотіла нічого – «Люблю і все».
Спочатку молодята планували жити у Віктора, адже Євген був не місцевий. Та після розмови тата з зятем, яка переросла у сварку, було вирішено знімати кімнату у гуртожитку та залишити батька самого у трикімнатній квартирі. Віктор був злий, але сподівався, що донька таки повернеться до нього, але вже без коханого.
Замість кар’єри бухгалтера у компанії, де працював батько, Віру чекав декрет. А через декілька років ще один. Що зараз з її професійним ростом – батько й не знає. Але знає, що вона досі живе з Євгеном, який виявився не таким поганим, як батько думав. Зять організував свою фірму, з виготовлення меблів, придбав простору квартиру, хороше авто і щороку возить трьох своїх дівчат, Віру та двох донечок, на море.
Віктор вже не раз намагався помиритись з донькою, але марно, надто вже впертий характер у неї – як у батька. Онучок він бачив лиш на фото у соціальних мережах. Подарунки купує, але ніяк не наважується приїхати у гості – соромно за себе, та й донька не надто зрадіє.
Помітно, що він сумує і не знає як жити далі. Не розумію, невже за стільки років не можна знайти спільну мову з батьком? Невже можна залишити його самого?
