Зараз Інні Миколаївні вже 50 років і вона з усмішкою розказує свою історію з життя. Проживши вже стільки літ та зим вона зрозуміла, що не було все так страшно тоді, як їй здавалось.
Інна народилась і виросла у маленькому хуторі, неподалік одного села, куди вона ходила в школу. Жила вона з батьками у невеличкому будиночку, де не було, як зараз, проведеної води чи опалення. А от в місті, як розказували їй дівчатка зі школи, було як в казці: люди ходили собі в кіно чи театр і не знали про те, що треба дрова шукати чи пічку від сажі чистити. От і росла Інна з такими, на перший погляд, простими мріями – вийти заміж і жити в місті, та за жодних умов не повертатися на свій хутір.
Коли дівчина закінчила школу, а вона вчилася добре, то вирішила поїхати навчатися в столицю. Вступила до педагогічного університету, влаштувалася в гуртожиток і жила своїм омріяним життям. Додому Інна не їздила, бо їй було ніколи: в будні дні вона ходила на заняття, а в вихідні – з подругами розвіятись, або ж бігала на побачення з хлопцями.
Невдовзі вона зустріла Сергія – він був столичний хлопець і в нього була машина. Тут Інна й зраділа, що зловила удачу за хвіст, тому все й думала, як вийти за нього заміж. Коли дізналася, що носить під серцем дитя, то щастю її не було меж, вона думала, що вже незабаром Сергій одружиться з нею. Та хлопець зовсім не зрадів почутому, а після такої новини й зовсім безслідно зник.
Для дівчини то була трагедія. Вона не знала, що їй робити, але народжувати все ж таки наважилась, бо її моральні принципи не дозволили б їй вбити своє дитя. Коли ж народилась Ангеліна, то дівчину попросили з’їхати з гуртожитку, сказали, що там тепер їй не місце. Й Інна орендувала маленьку кімнатку в якоїсь самотньої жінки.
Далі життя перетворилося на якийсь кошмар. Поки була стипендія, то Інна якось могла прожити й прогодувати свою доньку, але потім її відрахували з університету за прогули. Молодій мамі прийшлось йти працювати, а дитину вона залишала на Людмилу Макарівну, власницю квартири. Це її й рятувало. Батькам же дівчина боялась розказувати про те, що у неї сталось в житті.
Зароблених грошей ні на що не вистачало, їсти було нічого. Мало того, Інна захворіла, а коштів на лікування не було. Тож тоді обдумала все дівчина і вирішила покинути столицю.
Батьки, на диво, зустріли доньку з радістю, а побачивши поряд коляску й словом не дорікнули, вони все зрозуміли й прийняли цю ситуацію. А як же вдома було тоді добре Інні – мама з городу й овочів свіжих принесе, і фруктів в саду назбирає, супчику зранку зварить та з Ангеліною посидить. Батьки ж дали їй коштів і вона поїхала лікуватись до райцентру. Так молода мама й залишилась жити у рідному домі.
Інна тоді тільки зрозуміла, що світ жорстокий і що вдома краще за все, бо поряд є рідні люди, які завжди підтримають її. А в іншому місці – її ніхто не жде, це вже вона точно знає.
