Свекри зовсім не цікавляться нашою сім’єю. Ніби пoзбулись сина – і прекрасно. Навіть до єдиного онука, на перший рочок не прийшли.

У моїй родині у всіх дуже теплі та дружні стосунки, якщо мені щось необхідно, я з легкістю можу до них звернутися і знаю, що мені обов’язково допоможуть. Чесно кажучи, я думала, що так є у всіх. Ну а як по іншому? Просто уявити собі не могла, допоки заміж не вийшла.

Батьки чоловіка, напевне, тільки й раді були, що він від них з’їжджає. Адже, до цього вони з двома дорослими синами тулились у невеликій двокімнатній квартирці. Та й в принципі, коли Рома переїхав, їхні стосунки повинні були налагодитись, ну як мінімум, вони мали зідзвонюватись і принаймні запитувати чи все добре.

У мене не те, що в сім’ї, а й в родині, всі переживають один за одного і часто зустрічаються. Завжди любила, коли до нас могли прийти просто на обід тітки, дядьки та двоюрідні брати й сестри. Це було якось по особливому і показувало, наскільки ми усі близькі.

А свекри ж ніякого інтересу до нашої сім’ї не проявляли. Пам’ятаю, як на нашому весіллі вони ходили з байдужим виглядом, лише оцінювали та прицінювали скільки ми потратили. Навіть на подарунок вирішили не тратитись – подарували якийсь сервіз нещасний. Ми з Романом за це навіть нічого не казали, але хотілось би, щоб у такий день вони пораділи за нас, все ж на весілля прийшли, а не на поминки. Мені була дуже образлива така поведінка, адже я їм нічого поганого не зробила.

Навіть коли у нас народився син, батьки чоловіка не поспішали з привітаннями. Лише коли Роман сам їм подзвонив і попросив, щоб ті прийшли, вони нас ушанували своєю присутністю, але онука навіть на руки не взяли.

За всі роки, що ми з коханим одружені, я й досі не можу привикнути до такої поведінки його батьків, ніби й не рідні вони з сином. Моя родина вся живе в іншому місті і я їх в рази частіше бачу, аніж свекрів. А останні навіть ніколи в гості не запросять та не привітають самі на день народження. Чисто з поваги до чоловіка сама деколи до них телефоную і питаю як справи, чи не потрібна їм якась допомога. Але на всі свої спроби налагодити спілкування отримую порцію байдужості та відчуженості.

Рома вже змирився з цим і навіть сам не проявляє в цьому ініціативи, практично ні з ким не спілкується з родини. А ось з моєю навпаки – подружився і мало не щодня переписується та зідзвонюється з усіма. І я звісно дуже рада цьому.

Нещодавно ми святкували день народження нашого синочка – йому виповнився перший рочок. Таку подію ми вирішили святкувати масштабно – замовили ресторан і запросили усіх найближчих, разом вийшло 30 людей. Звісно, ми надіслали запрошення і чоловіковій родині, але всі повідомили що не прийдуть, а батьки ще вирішували. Я сподівалась, що вони приділять час єдиному онукові, в день святкування до останнього чекала їхнього візиту, але не дочекалась.

Це навіть на якийсь час мені зіпсувало настрій, як так вони змогли вчинити, але згодом якось відпустила і святкувала зі всіма. Пообіцяла собі, що більше не буду нав’язуватись тому, кому це не потрібно. І на далі, буду своєму синові показувати лише приклад своєї надзвичайно дружньої родини.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Свекри зовсім не цікавляться нашою сім’єю. Ніби пoзбулись сина – і прекрасно. Навіть до єдиного онука, на перший рочок не прийшли.
Червоний камiнь
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.