Моя вагітність для нас з Іваном була несподіванкою, але не зважаючи на це, ми щиро раділи, що станемо батьками. Одразу розписались і з нетерпінням чекали поповнення в нашій сім’ї.
Вагітність проходила легко, паралельно я закінчувала університет і прямо перед самими пологами ще отримала диплом. На УЗД нам одразу повідомили, що буде дівчинка і ми довго вибирали їй ім’я. Та, напевне, як і у всіх, це був важкий вибір, те, що пропонувала я не подобалось чоловікові й навпаки.
Донечка вирішила все за нас – одного дня, коли ми перечитували різні варіанти, вона відкопувалась по животі лише на одне ім’я – Діана. Перевіряли декілька разів і все повторювалось. Вирішили не сперечатись з ще ненародженою донею і називали її так, як вона сама вибрала.
Наступив час пологів – я все чекала коли нарешті почнуться перейми. Але було тихо, ми поїхали в пологовий для огляду і нам повідомили, що процес почався і тепер потрібно лише чекати. Поки я заповнювала різні документи, Іван привіз мені все необхідне.
Щогодини перейми то посилювались, то слабли, але все ніяк не народжувала. Вже сама була вимучена і чим швидше хотіла побачити нашу донечку. Лікарі змінювались, приходили, оглядали та казали чекати. Так пройшла доба, я не розуміла, що іде не так, адже перші пологи тримають 8-12 годин, ну аж ніяк не добу. Боялась, що не вистарчить сил на потуги.
Останній лікар, який приходив повідомив, що дитинка не хоче сама просуватись і потрібно робити кесареве поки не пізно. Я без вагань погодилась – найбільше не хотіла зашкодити доньці, а сама відновитись після операції зможу швидко. Так вже за 15 хвилин я була в операційній.
Зі слів чоловіка, все було дуже швидко, а от я після наркозу прокинулась тільки через 2 години. Боліло все тіло, але з усім тим я була безмежно щаслива, адже нарешті наша дівчинка лежала поруч.
На наступний день мені запропонували зробити свідоцтво і я без вагань погодилась. Так, як я писати не могла, медсестра все зробила сама з моїх слів. Але добре що дала перечитати, бо замість Діана Іванівна було написано Діана Василівна. Я дуже сміялась з цього, бо мій чоловік – Іван Васильович, а медсестра просто поплутала.
З того часу пройшло вже 5 років, а я й досі жартую, що могла народити чоловікові не доньку, а сестричку.
