Я отримував на горіхи за будь-який промах – неакуратно написав речення, загубив олівець, забруднив рюкзак, отримав оцінку нижче, ніж 10 балів. Він забирав у мене кишенькові гроші, забороняв дивитись телевізор та змушував переписувати у зошит по декілька сторінок будь-якої книги.
Та я завжди намагався уникати таких ситуацій – хоч деякі предмети мені давались вкрай важко. Я сидів, зубрив та випрошував ту хорошу оцінку тільки, щоб батько не злився.
Якось до нас у гості прийшла моя бабуся, татова мама, я страшенно зрадів, адже вона завжди була дуже доброю до мене. І тут за столом почалась розмова про мене та школу. Батько почав скаржитись, що я не завжди слухняний, що не хочу вчитись і інколи отримую погані оцінки. Почав розповідати бабусі, як він мене карає. Антоніна Ігорівна уважно слухала сина і спочатку мовчала. Коли батько закінчив розмову, то вона не стрималась.
Бабуся сміючись сказала, що дуже дивно мій батько себе веде – вимагає гарної поведінки та гарних оцінок у сина, а сам у дитинстві не надто поспішав до школи. Що він був шибеником та неслухняним хлопцем і частенько приносив двійки. І при цьому бабуся намагалась з ним говорити, а не карати.
Після цього, що бабуся розповіла при гостях, батькові стало вкрай незручно. Він не міг і слова сказати – почервонів, засоромився та ховав очі. Всі ж почали сміятись з цієї ситуації. В тому числі й я – зрозумів, що тепер маю проти батька багато аргументів на свою користь і тепер я не буду переживати та трястись зі страху, якщо отримаю погану оцінку чи забрудню шкільну форму.
Звісно я не збираюсь погано вчитись чи ставати хуліганом, але тепер я можу спокійно бути звичайною дитиною зі своїми проблемами, бажаннями та вміннями.
