У нас з дружиною є двоє прекрасних синів – Даня та Матвій, яким 4 та 7 років. Я задоволений своїм життям, бо маю гарну дружину й двох продовжувачів свого роду. Та Катя завжди хотіла мати й донечку, вона марила тими всіма рожевими речами й бантиками.
Жили ж ми не багато: орендували квартиру, а моєї зарплати інкасатора майже вистачало на сім’ю з чотирьох людей. Катя ж не працювала, вона повністю займалася дітьми – водила їх до садочка, школи чи кружків.
Фінансової допомоги нам було чекати ні від кого, через те, що ми з дружиною були зі звичайних сільських сімей, яким потрібно було самим допомагати, бо жили батьки бідно. Але все-таки я погодився на третю дитину, про яку так мріяла Катя.
Вагітність була складною, дружина майже всі 9 місяців пролежала у лікарні. А на одному узі на нас чекав сюрприз. Лікар повідомив нам, що у нас має народитись троє дівчаток! У мене ж тоді й дар речі пропав, я знаходився в якомусь шоці й не міг навіть здорово мислити.
Звичайно, що мені хотілось бути батьком п’ятьох дітей, і я б ніколи не зміг би відмовитись від своїх кровинок, але, чесно кажучи, мене хвилювало те, чи зможемо ми їх всіх прогодувати. Та й з житлом питання було не вирішене, адже ми й так всі жили на орендованій квартирі, а своєї придбати змоги не було.
Та все-таки мені вдалося взяти себе в руки та не показати свого хвилювання дружині. Скажу так: це було важко.
Та все, що робиться в житті – це на краще. Я це потім і зрозумів. Після народження наших доньок мер нашого міста подарував нам велику квартиру у новобудові, а також ми отримали немалі виплати й оформили купу пільг. Та й мені вдалося влаштувався на більш оплачувану роботу, а по вечорах я ще трохи й таксував. Для діток ми взяли няню, щоб вона допомагала нам й могла підмінити з малечею.
Тож тепер ми живемо великою родиною, нам всього вистачає і ми щасливі. Звичайно, що не легко жити й відповідати за п’ятьох дітей, але воно того варте, повірте мені! А найголовніше це те, що моя Катя тепер може насолодитися материнством сповна, як вона того й хотіла!
