Того дня я сиділа вдома і відпочивала у свій єдиний вихідний. З цією роботою часом і не продихнути, тому цілий день у ліжку дивитись фільми та їсти смаколики це неоціненне задоволення.
І тут раптом мені постукали у двері, дивно, адже я нікого не чекала, та все ж вирішила спитатись “хто там?”. За дверима стояв маленький хлопчик, який повідомив, що він загубився. Хто ж зачиниться знаючи таке? Тому я відчинила двері та запросила його до себе. Потрібно було знайти його батьків і якось розв’язувати цю проблему.
Ми мило спілкувались за чашкою чаю, хлопчик згадав номер матері і я одразу їй зателефонувала. Необхідності звертатись до поліції не було, адже виявилось, що жінка ходила з сином по магазинах, а коли відволіклась, він побіг гуляти. Я сказала адресу і незабаром вона була вже у моїй квартирі. Щиро подякувала, навіть шоколадку принесла, тоді забрала сина і пішла.
Весь наступний день я була на роботі, а коли повернулась додому була просто шокована – усюди безлад і зникли всі дорогоцінності. Стояла і плакала, навіть не знала що робити.
Згодом поліція розповіла, що це та жінка яка приходила за сином. Така в них була схема і я у неї попала. Це ж треба так, хотіла від щирого серця допомогти, а у відповідь таке. Ну і як після цього скажете довіряти людям?
