Ми із моїм хлопцем Андрієм вже давно разом, та лише нещодавно вирішили, що прийшла пора нам стати сім’єю. Я сама зі звичайної сім’ї, релігію ми шануємо, на свята відвідуємо церкву, але от сім’я мого нареченого дуже побожна. Його мати ходить до церкви щонеділі, у квартирі дуже багато образів, тому мій Андрій наполягає на тому, що вінчання — це найважливіший обряд у створенні сім’ї.
Коли ми розмовляли із його батьками, ті також ствердили, що коли пара, беручи шлюб, не вінчається, то їхнє сімейне життя не благословенне Богом, тому на шляху до щастя буде багато перешкод.
Та річ у тім, що отець у церкві повінчає лише тоді, коли батьки з обох сімей також пройшли цей обряд… коли я повідомила своїх майбутніх свекра та свекруху про те, що мої батьки не давали обітниці в церкві, то в них це викликало велике здивування.
Так, їхній розпис припав на тяжкі часи — не було ні часу, ні грошей, ні бажання, аби робити весілля, йти до церкви, та і мій батько не дуже цього хотів. Так і жили вони всі 22 роки без церковного шлюбу.
Коли я зараз кажу батькам, що їй потрібно повінчатись, то батько й досі не дуже підтримує цю ідею, всяко переводить тему та віджартовується. Не знаю, чому він так не хоче давати обітницю кохання перед Богом, адже вони так давно разом.
Звичайно, їхня сім’я не ідеальна, адже всі мають якісь суперечки та секрети, та вони продовжують будувати свої стосунки, вчаться розмовляти, намагаються слухати одне одного та чути.
Сім’ї мого Андрія дуже не подобається те, що мої батьки не погоджуються давати обітницю в церкві, та і мене це трохи розчаровує, адже від їхніх дій залежить моє щастя, а вони цього не розуміють і вперто продовжують переводити тему, коли я починаю говорити про це.
До запланованого весілля залишилось близько року, адже все потрібно гарненько спланувати, і я дуже сподіваюсь, що до того часу мої батьки все ж вирішать скріпити свій шлюб ще й церковним обрядом, чим і спростять Боже благословіння моє з моїм нареченим.
Та якщо все ж вони відмовляться, і продовжать жити невінчаними, то я навіть не знаю, як відреагують мої майбутні свекор та свекруха, адже церковний обряд — це для них зовсім не жарти, а дуже серйозна річ, яку не можна порушити та осквернити.
Та і я в цій ситуації дуже підтримую свого чоловіка та готова для нього на все, але зовсім не знаю чи вдасться мені вмовити своїх батьків на такий важливий для мене та серйозний для них крок.
