Я набагато молодша за свого чоловіка. Мені зараз 25, а чоловікові 39. Подруги переконували, що так для мене буде краще, адже Андрій завжди буде задоволений молодою дружиною.
Я теж на вік колись не зважала. Точніше на різницю. Думала, що ми зламаємо усі стереотипи і будемо дуже щасливі. Так перший час і було. Та нещодавно дещо змінилось.
Ми одружені 5 років. Я народила двійнят: Олю та Артура, яким нещодавно виповнилось 3 роки. Андрій був дуже турботливим батьком. Я так і не вийшла на роботу. Він запевнив, що і сам може нас забезпечити усім необхідним і це правда. Він мав свій власний бізнес і давав мені та малюкам не лише речі першої необхідності, а набагато більше. Навіть кілька раз на відпочинок возив. Жили ми у його власному будинку.
Словом, усе було чудово. Та нещодавно я побачила жінку, що завітала до мене у гості і розповіла про свою вагітність. Батько її дитини – мій чоловік.
Я спершу точно не могла у таке повірити. Та переглянула смс у телефоні Андрія і у всьому переконалась. Вирішила спитати чоловіка про це.
Спочатку чула якісь дивні відмовки та брехню, та пізніше він зізнався у всьому. А що було найдивнішим, то це його реакція.
Він зовсім не жалів про скоєне, не вважав себе винним. Він не намагався хоча б попросити пробачення, а навпаки почав сварку чому це я лізу в його телефон і його справи. Вперше в житті бачила від Андрія таку агресію. Я лише натякнула, що так далі жити не зможу і хочу подати на розлучення. Він тоді зовсім збісився. Сказав, що я не маю за що жити. У мене нема дому. І дітей після розлучення у мене забере, а я буду жити без гроша за душею.
Я справді дуже злякалась, що втрачу своїх малюків. Тепер я боюсь навіть спілкуватись з чоловіком. Бо він точно може вигнати мене з дому. Не розумію, як ми могли до такого дійти?
