Петро Сергійович колись зовсім не думав про сім’ю. До армії він щасливо собі існував, за дівками і не заглядав. Хотів спокійно працювати і не перейматись особистим життям. Та от коли всі товариші вже постворювали сім’ї, а дехто навіть діток бавив, то Петра охопив сум. Він повернувся в село. Давно там за ним Олеся бігала. Вона дуже хотіла з Петром сім’ю створити. От він і пом’як, приглядівся до дівчини. Батьки такий варіант дуже навіть одобрювали. Олеся з гарної сім’ї, працьовита, добра, лагідна. А господинька яка. Усе може полагодити, усе зробити вміло. І шиє, і прибирає, і їжу готує так, наче все життя заради того й навчалась. Минуло трохи часу. Петро й сватів послав до Олесі. Дівчина не тямила себе від радості. Погодились усі. Почали лаштувати весілля. Гуляло тоді все село, до того ж кілька днів. Сім’ї їхні не з найбідніший, тому так годилось.
Минув час. А люди разом з ним. Петро з Олесею до міста збирались. Там отримали земельку хорошу і батьки з домом допомогли. Побудували гарну хатинку. Таку, що й онукам залишиться. Та якби ж їм вона була потрібна. Покоління змінюються. У Олесі з Петром було двоє синів. Різниця між хлопцями доволі велика. Зараз старшому Івану 48 років, а Григорію 36. Обоє оженились. Та залишатись у батьківському домі не захотів жоден. Усі купили квартири і переїхали від мами з татом. З Іваном спілкуються доволі часто. Невістка там хороша. Завжди онуків привозить до дідуся з бабусею. А от молодшого дружина зовсім незлюбила таких традицій. Дитину свою нікому не дає і не показує. Олексійку вже скоро виповниться 3 роки, а Петро з Олесею його ні разу й не бачили. Самі б пішли, та здоров’я зовсім не дозволяє.
2 роки тому вони переїхали назад до села у дім Петрових батьків, бо у місті важко обом. Вже зовсім не сподівались Петро Сергійович з дружиною Олесею, що побачать свого наймолодшого онучка. Між братами теж великої приязні ніколи не було, певно через різницю у віці, а відколи в житті Григорія з’явилась його дружина Віка, то він зовсім порвав стосунки з усіма. Приїжджали минулого тижня Настуся і Дмитрик, щоб провідати дідуся з бабусею. Розповідали як справи у школі, чим вони займались увесь час. Пообіцяли, що на Різдво усі разом повернуться обов’язково. Бо які ж свята без родинного вогнища? Олеся бідолашна аж розплакалась, вона мріяла, щоб за столом цього річ зібрались усі діти й онуки, бо хто ж знає скільки їм з чоловіком ще судилось? Петро Сергійович стримував свої емоції, проте на душі теж було сумно і важко. Минав час, сьогодні Святий вечір. Наготувалась Олеся, на стіл накрила. Вже ледве на ногах стояла. Приїхала машина. Ввійшли в дім Іван з сім’єю. Усі вже готувались сідати до столу. Олеся весь вечір стояла біля вікна і дивилась на зірку, загадуючи одне і теж бажання. Раптом її засліпили фари автомобіля. Хтось приїхав. За мить у дім ввійшов Григорій, за ним дружина з маленьким сином на руках.
