Найг1рше, коли батьки обр1зають крила своїм дітям і вважають, що нічого страшн0го не відбувається.
Моя однокласниця завжди морально потерпала від свого батька. Це було навіть зі сторони помітно. Навіть коли в неї сяяли від радості очі, то достатньо було лише поглянути на батька. І цей вогник одразу ж згасав. Він був неагресивним чоловіком, ні. Це зовсім не про те історія. У нього інший характер. Це постійно невдоволений чоловік, що не бачить нічого позитивного у житті.
Він мало заробляв, бо був з тих, хто жаліється на низькі заробітні плати та жахливі умови праці, а не шукає нові можливості. Мати була в третьому декреті, доглядала за дітьми, тому не могла знайти підробіток. Сім’я жила доволі бідно. Одягу навіть не було достатньо. Щоправда, діти голодними ніколи не були. На їжу кошти завжди виділялись в першу чергу. Та дитина іноді хоче щось іще.
А особливо, коли бачить в однолітків якісь обновки. З класу 7 Діана постійно мріяла про те, щоб отримати смартфон. Усі діти мали дорогі гаджети, тим паче, після новорічних свят.
З того часу найбільшою мрією Діани став гідний телефон. Минуло трохи часу. Ми поступили в університет. Після першого курсу дівчина пішла на роботу. Вона гарувала все літо, і ще крім того мала певні підробітки онлайн. Так за літо і вдалось відкласти на телефон своєї мрії.
Звісно ж, що окрилена такими обставинами Діана просто мчала додому. Вона хотіла усім показати те, що сама спромоглась здійснити таку покупку. Окрім того, їй дозволили працювати кілька годин впродовж навчального року після пар. Тож тепер деякі свої потреби вона могла оплатити сама. Звісно ж, що Діана щаслива. Була щаслива… На порозі її зустрів тато.
Сестри з доброю заздрістю оглядали новинку, вони ще не могли собі такого дозволити, хоча теж дуже хотіли. Мама теж пишалась донькою. Хоча й була стриманою в емоціях. Зате тато почав звинувачувати Діану в тому, що вона гроші, які могла витратити на сім’ю, змарнувала на свої дурні забаганки. Колишня однокласниця прийшла до мене. Жалілась, що всю ніч не спала. І справді тепер почуває себе винною. Ніякої радості від здійснення мрії не відчуває.
Що б ви робили у такій ситуації?
