На 20 День народження доньці Ярині батьки подарували трикімнатну квартиру. І все б нічого, якби невістка з сином не почали вчиняти сканgали.
Спочатку Богдан не відреагував ніяк: їхнє життя, їхні гроші, хай собі роблять, що хочуть. Йому і так непогано жилось. Доки у справу не втрутилася його дружина Катя:
– А тобі що? Шматок землі? То ще й де? У селі якомусь заgрипаному! Нам та земля треба? Аж ніяк!
Через місяць таких щоденних розмов Богдан вже й сам задумався про справедливість вчинку його батьків. І вирішив піти до них з’ясувати стосунки:
– А чому це тільки їй квартира? У вас що, дитина тільки одна? Чи то пак, тільки одна улюблена?
– Синочку, вона дівчинка. Ось заміж за кілька років виходити. То от вже й придане має. І в разі чого – куточок свій. Тепер не можна нікому довіряти. А раптом з чоловіком р0зійдеться? То хоч матиме, де жити, — намагалась заспокоїти сина мама.
– Ну й що, що вона дівчинка? Я старший за неї на 10 років. У мене сім’я, троє дітей, а ми всі тіснимось у Катіній двокімнатній квартирі. А от була б у нас ще одна, ми б їх обох на велику поміняли й не жили б, як у хостелі.
– Та ми ж тобі землю подарували! Будуй будинок, матиме кожен по кімнаті, а квартиру на дітей запишете.
– Мамо, ми не хочемо будинок у селі! А Ярина твоя он навчання завалила, з університету виrнали, тільки й чекає, щоб вийти заміж за якогось багатого gурника. А ви.. на тобі, доню, квартирку. А я, крім того, що сім’ю утримувати з 5 людей, маю ще на будинок заробити? Я його доки збудую, діти вже виростуть і роз’їдуться, нікому він і не треба буде.
– Синочку, а хто про неї має подбати? Ти сам кажеш, вона без освіти, без роботи. Та навіть якби її не виrнали з університету, вона б навчалась, потім заміж, декрет, де ж їй грошей взяти на житло своє?
Богдан з Катею, звісно, спільними зусиллями за кілька років купили ще одну квартиру. Але ні з батьками, ні з сестрою досі не спілкуються.
