Їй не подобається те, що він не такий багатий як вони та що з села. Не розумію я такого ставлення – я вже й з братом розмовляла, але він в усьому слухається свою дружину. Шкода мені племінниці.
– Він вирішив сісти мені на шию і ноги звісити, – так почала розмову дружина мого брата, – Ти таке бачила, щоб теща зятя утримувала? Це ж неподобство. Я одразу поставила його на місце – нема чого вирішувати свої проблеми за наш рахунок.
– А що таке трапилось, чому ти така зла? – почала я розпитувати.
Ніколи не чула про скандали чи сварки в їх родині. Зятя прийняли у сім’ї вороже, бо він сам з села та й не заробляє так багато як вони. Хоч він далеко не бідний. Просто у мого брата власний бізнес, великий будинок та квартира, яку він здає в оренду. А от місця для свого зятя – у нього нема.
– Уявляєш, вони з моєю Аріною зібрались придбати квартиру, але їм не вистачає всіх грошей – тому зять узяв кредит. Спочатку хотів у нас позичити, але я відмовила. І щоб не жити на орендованій квартирі поки сплачують кредити – то вони вирішили пожити у нас, або пустити їх до квартири. Ти бачиш яка наглість? Чому ми маємо вирішувати його проблеми. Я так і сказала одразу – доньку та онучку ми приймаємо, а він хай їде до села.
Я була шокована. Аріна погодилась на умови матері тільки тому, що у селі не було хороших умов для новонародженої доньки. Та племінниця плакала і намагалась умовити матір – та дарма. Дружина мого брата завжди була впертою та самовпевненою жінкою – хоч і сама далеко не з багатої сім’ї, але великі гроші швидко зробили з неї міську пані.
І от коли я ще й не підтримала її та сказала, що вона чинить недобре з донькою, онукою та зятем – ще й вийшла винною. Я вислухала про те, що не маю права вчити її жити, адже сама не маю дітей і живу сама, з того часу, як чоловік пішов від мене до коханки. Для мене не була сюрпризом така грубість – Антоніна завжди любила мене повчити та принизити. Але тут я не змовчала – сказала все, що мені накипіло за ці роки.
Тож я вирішила допомогти племінниці й запропонувала оселитись їй у мене – в мене була трикімнатний квартира. Не з таким ремонтом як у брата, але умови були хороші. Аріна дуже зраділа цьому і вже за два дні вона з чоловіком і донькою оселились у мене. А я й щаслива – мені вже не так сумно і ще одна сім’я була збережена.
Антоніна телефонувала і сварилась зі мною та мені було байдуже на неї та її думку. Людина, яка не підтримала своїх дітей у скрутну хвилину не викликає у мене поваги. Я не збираюсь їй щось пояснювати чи виправдовуватись – я вчинила правильно і переконана у цьому.
