Мене звати Василь. Я р0злучений, від попереднього шлюбу маю восьмирічну донечку Іру. З колишньою дружиною не спілкуємося. Не скажу, що розійшлись зі скандал0м. Та все ж якась тінь образи між нами лежить.
Зараз багато часу проводжу зі своїми батьками, у селі. Вони люди старші, а господарство мають чимале.
Коли був одружений, то батькам майже зовсім не допомагав. То на роботі, то вдома щось зробити потрібно. Та й дружина не надто тішилась такому моєму заняттю.
Моїй колишній не подобалось їздити у село, тим паче допомагати моїм батькам. Якщо ми і приїжджали хоча б раз на два-три тижні, то лише на пару годин. Брали овочі, фрукти, молочні продукти і одразу їхали.
Мене це і не дивувало, бо народилась і виросла вона у місті. Не розуміє, що це за постійна праця.
Хоча я завжди їй казав, що я виріс у селі. Все що я маю – мені дали батьки і я хочу їм віддячити.
Я говорив про це з Інною багато раз. Але компромісу знайти ми не могли. Хоча всі привезені продукти із села їй дуже смакували.
І тут моєму терпінню прийшов кінець. Я сказав їй: «Ми живемо у моїй квартирі, їздимо на моєму авто, я повністю забезпечую сім’ю, ти жодного дня не працювала. Усі твої посиденьки з подругами, поїздки за кордон – я теж мовчки фінансував. А ти не те, що допомогти батькам, які завжди нас підтримують, не хочеш. Ще й мені забороняєш!». В мені назбиралося стільки гніву, що я не міг себе стримати. Сказав і наче легше стало.
Вона ж нічого не відповіла. Просто надуто поглянула і відвернулась.
Інна і далі продовжувала сидіти перед дзеркалом і робити вечірній макіяж, бо збиралась з подругами у кіно. Вже втретє за останні 7 днів.
Я забрав свої речі із квартири та переїхав на орендовану. Тепер щотижня з радістю їжджу до батьків,щоб їм допомогти.
А як тішиться Іринка, коли приїжджає у село до бабусі й дідуся. Зате дружина тепер може робити що хоче. І всі ми вільні робити, як хочеться.
