Наталка давно розлучилася з чоловіком. Разом прожили майже п’ятнадцять років. У шлюбі народилися син та доньки. Василь мав досить кепський характер. Часто ревнував дружину, сварився по дрібницях, любив випити, навіть іноді підняти руку. Коли розлучалися, вийшло так, що дочка Іванка залишилася з Наталею, а син Петро пішов слідом за татом Василем.
Наталя з донькою продовжували жити в селі в дідовій хатині. Тримали худобу, багато городів, завдяки тому й жили. Потім до дівчини посватався сільський парубок Андрій, батьки якого роки перебували закордоном. Вони покликали молодят до себе, знайшли їм там роботу, щоб трохи заробили на старт для себе.
Петро з батьком переїхали відразу після розлучення батьків жити до міста. Василь знайшов собі там роботу та придбав у кредит невеличку однокімнатну квартиру. Петя познайомився з місцевою дівчиною Юлею. Вона навчалася в інституті на економіста. Палко закохався в неї та через недовгий час освідчився.
У Петра та Юлі народилися двійнята. Василь далекий був від виховання дітлахів. Тому все, чим міг допомогти це були кошти. До народження ще постарався придбати ліжечка, коляску, різні забавки, суміші, підгузки. Навіть пропонував жити разом з ним в однокімнатній квартирі. Проте Юля добре усвідомлювала, чим це може обернутися, тому відмовилася делікатно від такої щедрої пропозиції.
В Іванки в далекій Італії приблизно теж у той час народилася донечка. Допомоги чекати не приходилося нізвідкіля. Свекруха багато працювала, свекор та чоловік байдикували днями та ночами. Іванка була дуже спокійною ще з дитинства, проте доця народилася капризною та вимогливою. Вічні проблеми з животиком, недоспані ночі, крики та плачі добряче давали відбиток на здоров’ї Іванки.
Наталя від щирого серця хотіла допомогти обом дітям, проте в іншу країну виїхати змоги не мала. До Петра ж почала навідуватися досить часто. Внуків любила всім серцем. Це було видно не лише по пакунках, що привозила кожного разу, та й по поведінці. Носилася з ними по черзі, даючи змогу невістці відпочити та хоч трішки привести себе до ладу.
Іванка в той час неймовірно ображалася на матір, мовляв, невістка тобі дорожче рідної дочки. Як лише Наталя не старалася донести, що важко залишити роботу та виїхати до Італії, Іванка навіть слухати не хотіла.
Юля завжди лояльно відносилася до свекрухи. Ніколи не сварилася з нею та не перечила, зажди дослухалася до порад. Можливо, далося взнаки те, що дівчинка росла з тринадцяти років без мами. Наталя багато чому навчила невістку. Юля була вдячна за все, особливо моральну та фізичну підтримку. Бо лише той, хто стикнувся з появою двійнят, може зрозуміти, цей тягар попервах.
Іванка в той час лютувала, не могла ніяк покинути чоловіка та просто так з немовлям виїхати з Італії. Свекруха абсолютно їй не допомагала, аргументуючи тим, що у свій час теж сама справлялася з дітьми.
Юля до кінця своїх днів готова була цілувати ноги свекрусі за неоціненну допомогу, що ні разу не вплуталася, ні у сварки чи непорозуміння з Петром, ні не дорікнула лишнім словом, не відмовила. Іноді чужий стає рідним…
