Мої батьки розлучились, коли я була восьмирічною дівчинкою. Жили ми з мамою удвох, а з татом ходила гуляти кілька днів на тиждень.
Мені подобалось проводити час із ним, бо, хай там як, тата я завжди дуже любила. Якось одного дня він сказав мені, що познайомився з хорошою жінкою, та обіцяв познайомити мене із нею.
Пам’ятаю, як тато із Олею, його новою дівчиною, забрали мене зі школи, аби піти погуляти в парк. Той день я запам’ятався мені дуже добре, бо ми їли солодку вату, катались на атракціонах з татом, а Оля ходила зовсім незадоволена.
Хоч я й була малою, я зрозуміла, що зовсім не сподобалась їй. Але мене не хвилювало це, адже я була зі своїм татом, і нам було весело. Після того цю жінку я більше ніколи не бачила.
Пройшов майже рік після тієї зустрічі, і мій тато на черговій нашій прогулянці сказав мені, що він вирішив одружитись із Олею. Мене це зовсім не розчарувало, бо я розуміла, що із татом я бачитимусь завжди.
Та за кілька тижнів після нашої розмови про одруження, моя мама потрапила в авт0катастр0фy, і загuнyла.
Тоді тато забрав мене до себе, і зараз мені вже 23 роки, і немає на світі людини, яку я люблю більше, ніж свого батька, адже того дня, коли сталась та жахлива подія, яка ледь не зламала моє життя, він прийшов до мене додому, зібрав мої речі, і, нічого не кажучи, забрав до себе.
Він плакав, але ніколи не давав мені подумати про те, що я зіпсувала йому життя, оскільки йому довелось розійтись із Олею, яка не бажала бути для мене “другою мамою”. Навпаки, мій батько щодня допомагав мені боротись із важкою втратою, і був завжди поруч.
Тому в моєму житті найдорожча людина — це мій тато. Я ніколи нізащо не відвернусь від нього, і підтримаю, як це він зробив того моторошного дня.
