З Сергієм ми одружені вже майже шість років – у нас є донечка, якій три. Я друга дружина чоловіка – до того він був у шлюбі з Ларисою, але спільне життя не склалось і вони розлучились. В тій сім’ї у чоловіка народився син Артем – хороший хлопчик, якого я приймаю як свого. Він частенько приходить в гості й залишається на декілька днів. У нас не було жодного разу ні проблем, ні сварок – хоча дивно, адже в його мами завжди є претензії до нас, особливо до мене. Не думайте, я не стала причиною розлучення – Сергій вже був самотній, коли ми познайомились.
Лариса ж до цього часу вже вдруге розлучилась – ну не витримують чоловіки її впертий характер. Вона переконана, що варта заможного життя, щоб чоловік її носив на руках, а вона не робила нічого. Та ніхто не піддається. І в цьому шлюбі у неї народилась донечка, якій зараз тільки рік.
І от так склалось, що на ці вихідні вона нам привезла не тільки Артема, але й маленьку Алінку. Сказала, що у неї серйозні справи в іншому місті і їй нема з ким залишити доньку. Вона, навіть, не попередила нас і не запитала чи ми не проти. Все ж таки річна дитина потребує особливої уваги, а я і чоловік працює. Та вона вмовила нас, що це тільки на два дні та в неділю ввечері вона забере її. Ми погодились.
Та пройшло два дні, а Лариса не виходила на зв’язок. Ми почали панікувати – обдзвонили всіх її знайомих і дізнались, що вона поїхала в інше місто до нового залицяльника і планує там залишатись на декілька тижнів, а то й більше. А з часом – забрати доньку до себе.
Ми були шоковані – чому ми маємо доглядати за чужою дитиною? Мені дівчинки дуже шкода, але моя ходить у садок, а де дівати малютку? Я вже не знаю й що робити?
