Довгий період свого дитинства я спостерігала за тим, як моя мама тане на очах, як сніг в теплій руці. Тоді нас покинув батько, і вона була розбитою. Мама завжди віддавала всю себе татові, любила його, підтримувала та довіряла.
В моїх очах вони були чудовою парою, і я дивилась на них із захопленням, мріючи про таку ж сім’ю, як наша, але всі мої бажання розбились, коли одного дня мама сказала мені, що в мене є братик, а тато більше не житиме з нами.
Відтоді я зрозуміла, що потрібно в першу чергу любити та покладатись на себе. Серед усіх чоловіків, які проявляли до мене інтерес, я шукала того, якому зможу довіряти, адже вчинок тата підірвав цю “функцію” в мені. Олексій був єдиним, на якого я могла покластись, та кому мала змогу та бажання розповісти все, що в мене на душі.
Я багато працювала, аби забезпечити собі незалежність, і в разі чого не продавати потім нашу з чоловіком квартиру, як це робила моя мама, адже мій батько вимагав тоді частину свого майна, тому ми були змушені шукати інше житло.
В мене вийшло купити свою квартиру, я почала шити одяг на замовлення, згодом відкрила невеликий магазин в інтернеті, і справи у мене йшли добре. Незабаром я і Олексій побрались, почали жити в його квартирі, яка залишилась від бабусі з дідусем, а своє гніздечко я стала здавати в оренду. Це було хорошим рішенням, оскільки ми мали додатковий прибуток.
Згодом, за рік, у нас народилось двоє діток — двійнята. Вони були чудовим поштовхом для нас із чоловіком рости, розвиватись та працювати ще більше, аби наші малюки нічого не потребували.
У нашій сім’ї вирувала любов, і я була дуже рада, що мені вдалось стати щасливою, попри величезну недовіру до чоловічої статі. Олексій був чудовим чоловіком, і всі розмови, які стосувались зради, що обговорювали між нами мої друзі, я пропускала повз вуха, адже ніколи не могла повірити в те, що колись для мене це виявиться правдою.
Моїм дітям на той час було по три роки, коли на мій телефон прийшло повідомлення про те, що Олексій має іншу жінку. Відправник просив зустрічі в зазначеному місці у певний час. До останнього не віривши, я все ж наважилась прийти. Це був невеликий кафетерій на периферії міста. За одним зі столиків сиділа дівчина, а поруч із нею стояла колиска.
До останнього я просила в Бога, аби все це виявилось жартом, і те повідомлення було просто помилкою. Та, побачивши мене, дівчина встала і кивнула головою.
– Ви Анна? – запитала вона мене.
– Анна. – Відповіла я. Перед очима була дівчина із сумними очима, а в голові пустота. Я не могла ні думати, ні дихати, нічого. Передчуття чогось поганого з’їдало мене зсередини.
– Мене звуть Ангеліна, а Олексій — мій колишній хлопець. Вибачте мені, я не знала, що він одружений, тобто він казав, що в нього нікого немає. – Дівчина плакала, а мене наче заціпило. – Це наш із Олексієм син, – вона взяла малюка на руки, та показала мені, – ваш чоловік пішов від мене, коли дізнався про вагітність, а я не знаю, що мені робити, адже моя сім’я бідна, в нас 4 дітей, і ще одного вона просто не потягне. Я прийшла просити у вас допомоги, бо до останнього мені й у голову не могло прийти, що Олексій має дружину. Ще раз вибачте, я нівчому не винна.
Вона плакала, а моя душа розривалась на частини. Сталось те, чого я боялась найбільше в житті, але мене ця ситуація не зламає.
Ми з чоловіком розійшлись, та розділили його квартиру навпіл. Туди поселились Ангеліна з маленьким Ростиславом, а ми з дітьми повернулись у мою квартиру. Олексій просив пробачення, благав на колінах, аби я його вибачила, але моя довіра була підірвана... Та ніхто з нас, ні Ангеліна, ні я, не були винні в тому, що мій колишній чоловік виявився аморальним козлом.
