Трапляється зараз нерідко, що батьки хочуть допомогти своїм дітям, застерегти їх від помилок, урятувати та захистити від цього жорст0кого світу, та не все так просто. Я ніколи не підтримувала батьків, що вважають дітей тимчасовим проєктом, який треба зреалізувати і повністю відокремити, забути. Але й втручатись постійно у долю дорослих людей не варто, бо можемо зробити ще гірше, нашкодити, хоч і випадково.
Моїй племінниці було 27. Вона гарно вчилась, одразу змогла знайти високооплачувану роботу. Батьки забезпечили її хорошим житлом, допомогли з придбанням машини. Брат все життя також гарно заробляв, братова – середньостатистично, більше присвячувала себе вихованню дітей. Та люди вони з непростими характерами. От і Алінка привела знайомитись нареченого.
Хлопець з простої сім’ї, небагатої. Проте, одразу видно, що хороший, працьовитий, добрий і племінницю дуже любить. Так ні, вони зробили все, щоб зруйнувати їхні стосунки. Вдалось, весілля скасували за кілька місяців до назначеної дати. Та й чого вони цим добились? Зараз дівчині 38. Вона й не думає одружуватись, після Тараса хлопців більше не знайомила, стосунків мти не хотіла. Так і залишилась сама через «добрі» наміри батьків.
