Я дуже люблю бабусю Ніну, адже вона постійно проводила зі мною час, гуляла, купувала мені книжки та зошити, аби я малювала, та і взагалі віддавала мені весь свій час та увагу. Проводити час у неї — це було моє улюблене заняття, адже бабуся виконувала всі мої прохання та забаганки. Вона спеціально смажила мені малесенькі котлетки, розміром із копійчану гривню, адже “маленьким діткам — маленькі котлетки” — вона завжди говорила так.
Ми часто з мамою ходили до неї в гості, але я ніколи не бачила тата, який би приходив до неї. Він завжди посилався на те, що в нього багато справ, чи він погано почувається, тому він ніколи не ходив до бабусі разом із нами. Та що там гості, батько навіть на свята старався оминати бабусину квартиру десятою дорогою.
В дитинстві я не звертала на це уваги, але коли стала дорослішою, то почала задумуватись про це. Я багато разів питала в тата чому так, але він постійно змінював тему, мама також, та нещодавно я все ж випитала в матері чому так.
Виявилось, що бабуся ніколи не любила мого батька. Та це не було з якоїсь конкретної причини, а просто так. Коли вони із моєю мамою просто зустрічались, то вона не мала до нього справи, та після їхнього одруження, а згодом мого народження, бабуся вирішила, що батько не достойний, аби бути чоловіком її доньки.
Мама з татом жили на орендованій квартирі в гуртожитку, а моя бабуся злилась через те, що він не може забезпечити хороших умов проживання своїй дружині з дочкою. Тому вона почала розповідати мамі про те, що мій тато не дуже хороший чоловік. “Нормальний хазяїн і сім’янин ніколи не дозволить своїй сім’ї жити на винайманій кімнаті в гуртожитку!” – говорила вона.
Можливо так, іноді мій тато не завжди мав рацію, і часто не робив того, що потрібно було, наприклад, якийсь час він не ходив на роботу, бо не міг знайти хорошу вакансію, але, я думаю, що бабуся не повинна була втручатись у їхні справи. З цим усім повинна була розбиратись моя мама, адже це її чоловік, і їй разом із ним жити. Та бабуся тільки підливала олії у вогнище, та через це мої батьки сварились.
Звичайно, Ніна дуже хотіла, аби в її рідних були хороші умови для життя, а не спільна між 5 кімнатами кухня та душова, але що вже зробиш? Вона запрошувала нас жити до себе, поки батьки не зароблять на квартиру, та батько навідріз відмовився, тоді вона купила однокімнатну квартиру, та сказала, аби ми йшли жити туди. Звичайно, що мій тато був проти, але мама вже не могла терпіти спільної ванни та кухні, тому вона погодилась і вмовила батька.
Через Ніну в них були проблеми один із одним, та тато зміг все налагодити, та після всього він не хоче й досі спілкуватись із моєю бабусею, і всяко старається уникнути зустрічі.
