Я завжди була певно, що правильно виховала свою Катю. Вона росла слухняною, розумною дівчинкою на яку я могла покластись у будь-якій справі. Та мою дочку як підмінили, коли вона розлучилась. А все тому, що чоловік її зрадив і це стало для неї страшним даром – вона ж Володимира кохала якоюсь фанатичною любов’ю.
Всіма силами намагалась підтримати доньку та її вчинок просто вибив мене з колії – вона відмовилась виховувати їх спільну доньку. Вона зненавиділи дитину в той момент, коли її покинув Петро. Та й він не надто переймався долею доньки – я не раз йому говорила про те, що за дівчинкою Катя не дивиться та він просто ігнорував це.
Мені стало шкода дитини і я вирішила забрати її до себе. Та й донька навіть не заперечувала – вона тільки зраділа, що маленька Софія більше не буде їй муляти очі, нагадуючи про колишнього чоловіка. Вона просто викреслила дитину зі свого життя.
Я доглядала за онукою як тільки могла – смачно годувала, водила до школи, вдягала, гуляла з дитиною та намагалась робити все, щоб тільки вона не почувала себе покинутою.
Спочатку донька хоча б інколи приходила у гості до мене та дитини, а з часом взагалі перестала навіть телефонувати. Потім я дізналась, що вона знайшла собі нового кавалера і взагалі не планує забирати доньку додому. Я ж сподівалась, що з часом вона таки отямиться і зрозуміє свою помилку.
Довелось мені змиритись з тим, що моя дочка виросла егоїсткою, якій плювати на всіх, окрім неї самої. Так, зрада чоловіка це тяжко, але це не кінець світу і тим паче не причина покинути свою дитину, яка не винна. Я думала, що таке буває тільки у кіно і ніколи не трапиться у мене в сім’ї.
Та нічого ,я ще жінка молода і повна сил і зможу поставити дитину на ноги. Сподіваюсь моя дочка колись зрозуміє, який страшний вчинок вона зробила і буде на колінах просити пробачення у Софійки. Про батька онуки взагалі мовчу – він зрадив не тільки дружину, але й доньку.
