У нас з чоловіком є лише один син – Іван. Йому вже 29, наша гордість – закінчив школу та університет з відзнаками, зараз працює у престижній компанії. Нещодавно одружився, невістку мою звати Христина, вона зі столиці – вони разом навчались, так і познайомились.
Завжди мріяла що невістка буде мені за доньку якої я ніколи не мала, але це так і залишилось мрією.
Після весілля наречені жили у нас в будинку, але мали інший вхід та й в принципі можна сказати що ми радше жили по сусідству, аніж разом.
Мені невістка одразу не сподобалась – зухвала, хамовита, постійно дорікала що ми живемо “в селі” (ну так у порівнянні зі столицею наше містечко дуже маленьке виглядає), а як згодом виявилось ще й ледача – але в життя сина не втручалась, робив як вважав за потрібне.
Деколи я заходила до них у гості, Іван зранку до вечора на роботі, думаю зайду можливо Христині де якась допомога потрібна. І щоразу вона просто відпочивала та з подругами розмовляла по телефону.
Одного разу не витримала та й кажу їй – Ти хоч би поприбирала трохи, чи їсти зварила, а то чоловік скоро з роботи прийде, а у домі ще нічого не зварено. На що вона відповіла “Я тут не господиня, тому якщо хочете самі й робіть!”
Я була шокована з цих слів, ніби якщо дім формально не твій, то й робити нічого не потрібно!? А як живуть люди в орендованих квартирах? – Невже також по вуха в смітті? Без різниці де ти живеш, але ти повинна підтримувати чистоту, тим паче коли й так цілими днями вдома сидиш.
Пробувала навіть з сином за це говорити, адже сама бачу що лише він займається побутом, ще і їсти готує коли з роботи приходить. Мені його дуже шкода, адже кохання до Христини засліплює Івана і він просто не бачить яка вона насправді.
Він лише відповів що все добре, йому все подобається і попросив не лізти.
У мене складалось враження що невістка зовсім нічого не відчуває до мого сина, адже коли кохаєш, то навпаки хочеш повністю догодити партнеру.
Так після чергової сварки з Христиною вона сказала, що якщо я хочу, щоб вона робила щось по дому, то це повинен бути її дім. Все жалілась що ми з чоловіком їм не подарували квартиру, тому вона не може зараз почувати себе господинею.
Я була обурена такими словами! Я нічого нікому не зобов’язана, все що могла, те дала – нехай і за це подякує. Могла ж їх не впустити у свій дім, а орендувати його комусь і отримувати з цього дохід. Але так з сином я б ніколи не вчинила.
Та найбільше обурює те, що Христина ж ніде не працює – чому ж вона вважає, що ми з чоловіком повинні допомагати їхній сім’ї.
У них ще навіть дітей немає – уявляю які запити у неї будуть тоді. Та і я дивно мені що за стільки часу сімейного життя вона не завагітніла. Якби ще кар’єристкою була чи ще щось, а так просто вдома сидить та нічого не робить.
Я не знаю як мені тепер себе поводити з Христиною, адже наші стосунки з часом лише погіршуються і я боюсь, щоб де сина проти мене не налаштувала.
