Я зараз не спілкуюсь ні з чоловіком, ні зі своєю мамою. Причиною цьому є їхнє об’єднання проти мене у перші роки шлюбу. А я не є зл0пам’ятною, але не хотіла так жити далі. Потрібно було щось змінювати. Минуло 4 роки і наше подружжя розійшлось.
Я вийшла заміж досить рано. Мені на той час виповнилось 18 років. Олександр був старшим на 3 роки. Але в душі, насправді, дитина. І у вчинках так само. Та мені це спочатку подобалось. А потім почало дратувати. У повсякденному житті нас переслідували через це суцільні проблеми і негаразди.
Поведінка матері дуже дивувала і засмучувала. Я не розуміла причини. Та з самісінького початку мама була не на моєму боці, а на його. Доходило навіть до дурниць. Я спочатку вважала, що це погляд з боку. Можливо, він правдивіший за наші думки. Але ж ні. Абсурдні ситуації також нічого не змінювали.
Дитина народилась у нас через 1,5 року після одруження. Але це нічого не дало. Чоловік і далі залишався дитиною. А моя мама його прикривала. Навіть казала, що я ображаю її зятя, дитину неправильно виховую. І дочка має знати, що головний у сім’ї виключно тато. А я й рабинею можу бути без прав.
Допікали вони мені дуже довго. Але я терпіла. А от через 4 роки таки стало дуже боляче. Я розлучилась і викреслила з нашого з Діанкою життя і бабусю, і тата. Можливо і вчинила зопалу, але просто не мала сили терпіти й надалі ці приниження. І тепер ми щасливі.
